CC BY
19
УДК 141. 7.
Халецькш О.В., доктор фшософи, доцент кафедри фшософи \ полп-ологи ЛНУВМ гм.С.З.Гжицъкого,м.Лъвгв, Украгна ©
Халецька О.О., асшрантка кафедри ктори культури ЛНУ гм. I. Франка
СОЦ1АЛЬНО-КУЛЬТУРНА ПАРАДИГМА В ЕЛ1ТИСТСЬКОМУ
ДИСКУРС1
Актуал1зовании у науково-фглософсъкгй думцг елгтистсъкий дискурс коршитъся у сощалъно-кулътуртй парадигм! сустлъного розвитку, яка постае його сучасним обгрунтуванням. У народжувангй фшософи утверсалъного еволюцюшзму гстор1я не е даншстъ, а постае як процес гг творения через 1) подгево-часове "гыкування" (гдея синергетики), 2) сощалъно-кулътурний проект (гдея так званог "новог гсторп") як 3) множинтстъ розмисл1в новоозначенъ ("бгсовсъка текстура" Р.Барта або "лаб1ринт" за У.Еко). Своергдним геномом сощалъного життя виступаютъ ушверсалИ культури, а тип цившзацШного розвитку визначаетъся генетичними кодами, якими виступаютъ системи цтностей. Соц1алъно-кулътурна парадигма у сучасшй науково-фглософсъкгй думцг розум1етъся трояко: по-перше, як ¡сторично-духовна тоталътстъ (школа "Аннал1в" та ва "анналогди"), по-друге, як здшснення соц1алъно-кулътурних проект1в (постмодертстсъкий постструктурал1зм) г, по-трете, як визначалътстъ свгдомгсно-духовних (здебшъшого званих кулътурними) чинникгв розвою сустлъства. Коли свгдомгсно-духовнг детермтанти в/д середини XX ст. набуваютъ виргшалъного значения постае сощалъно-кулътурнийрозвиток.
Ключов1 слова: елта, елгтистсъкий дискурс, перфекцшний розвиток, поступалъно-прогресивний розвгй, свгдомгсно-духовнг (кулътурт) чинники ¡сторичного розвитку, свтова множинноедина глобалъно-ойкуметчна цивтзащя, гсторично-духовна визначалътстъ.
Надзвичайно актуал1зований у науково-фшософськш думщ ел1тистський дискурс (розмисел) засновуеться на сощально-культурнш парадигм! суспшьного розвитку, яка фактично постае його сучасним обгрунтуванням при переход! до постшдустр1ального (друг.пол. XX ст.) та шформацшного (поч. XXI ст.) суспшьства 1 утворенш незалежно! Украши [9, 455]. Метою даного дослщження е спроба з'ясувати засади сощально-культурно! парадигми у сучасному ел1тистському дискурсг В аспект! дослщжувано! теми, на нашу думку, сощально-культурна парадигма коршиться не стельки у сощально-гумаштарних, скшьки у сучасних загальносв1тоглядних викладах так званих нових напрямюв науки вщ сер. XXI ст. [7]. У космолопчному контекст! на цю проблематику ¿мплщидно виходить антропний принцип Б.Картера 1974 р., з провщною щеею людином1рност1 космосу, синергетика Г.Гакена або
© Халецьшй О.В., Халецька О.О., 2012
267
1.Пригожина 1977 р., з щеею самооргашзаци вщ хаосу до порядку через атрактор-направник ("порядком творчих катастроф", за висловлюванням С.Маланюка), квантова грав1тащя С.Хокшга 1982 р., з щеею тотожност1 творшня I розвитку (еволюцп) або шфляцшно-сценарна модель Всесвпу
A.Гутта-А.Лшде 1989 р., з щеею як первеня творчкно! силоди, теор1я сематично насичного меону В.Нал1мова - Л.Лескова 1994 р., з щеею значенневого поля св1торозвитку [7], у галуз1 фшософп - узагальнюючий !х вЫх I всю сучасну нову науку, народжуванш вщ поч. XXI ст., так званий ушверсальний еволюцюшзм, якш ще на змшу постмодершстському постструктурал1зму [10, 283-285].
У галуз1 юторики (сукупшсть вс1х юторичних наук, за И.Дройзеном 1858 р., М.Кареевим 1913 р., М. Гандельсманом 1921 р., М. Семеновим 2003 р. та шш.) чинник культури отримуе нову актуал1зацш вщ сер. XX ст. у "новш ктори": школ1 "Аннал1в" (М.Блок, Л.Февр, Ф.Бродель, Ж.Ле Гофф, Ж. Дюб1, Е.Ле Руа Лядюр1, А.Гуревич, Н.Яковенко та шш.), з И провщною щеею антропо-сощально-культурно! тотальност1 (а вщтак - И сощально-фшософського вщгалуження - св1т - системного анал1зу I. Валлерстайна 1974 р. - Ф.Броделя 1976, 1979 рр.), через так звану штелектуальну ¿сторш кш. XX ст. (вщ конференци кториюв у Вшгспред1 1977 р.) Д.Хайяма, К.Брштона, Р.Стромберга, Р.Дарнтона, Д.Холшджера, А.Вейа, Д.Вуда, С.Авершцева, так звано! "мислячо! юторп" Лши Костенко та шш., з И засадничою щеею ктори як штелектуального проекту, а також у нов1тнш соцюлогп (Н.Черниш, К.Баранцева та шш.), у так званш еволюцшнш пол1текономп (М.Павловський та шш.), у р1зних галузях гумаштаристики (В.Шинкарук, В.1ванов,
B.Табачковський, М.Попович, В.Шевченко, Я.Дашкевич, С.Грабовський, О.Прщак, Я.Грицак, Ю.Павленко, Ю.Канигш, Ю.Шилов, Т.Возняк та шш.), що отримали фшософське та фшософсько-кторичне узагальнення у постмодершстському юн. XX ст. постструктурал1зм1 Ж.-Ф.Лютара, Ж.Деррща, Ж.Дельоза, У.Еко, у платошстичних ремЫсценщях В.Б1блера, Г.Померанца,
C.Кримського, тоталлоги В.Кизими (вщ 1994 р.) та шш. [10, 283-285], у яких ктор1я не е дашсть, а е процесом И творения через 1) подкво-часове "гшкування" (щея синергетики), 2) сощально (штелектуально) - культурний проект (щея "ново! ктор1Р) як 3) множиншсть розмисл1в-новоозначень ("бковська текстура" за Р.Бартом або "лаб1ринт" за У.Еко) [10, 284]. Друга надзвичайно актуал1зована (чи то вщ комп'ютерних ¿гор - стратегш, чи то вщ синергетики) у сучаснш сусшльнш думщ (вщ неоеволюцюшзму Л.Уайта, Д.Стюарта, А.Ле Руа-Гурана, К.Ренфрю та шш.) щея (так звана нелшшшсть, тобто багатолшшшсть, тобто багатовар1антнкть, так зване "гшкування") св1торозвитку, знаком чого стала Нобел1вська прем1я 1993 р. кторику економжи Р.Фогелю за ретропрогноз американсько! ктори XIX ст. (так звана альтернативна ктор1я), де точка б1фуркаци (розгалуження вар1ант1в розвитку) -це новий сощально-культурний проект [7; 10, 284].
У в1тчизнянш фшософи одним ¿з найбшьш значущих результат антрополопчного повороту 1960-1980-х рр. був вихщ Кшвсько! школи на
268
проблематику д1яльшсно-культурних (духовних) чинниюв суспшьного буття \ розвитку [9, 456], де В.Табачковським, С.Бистрицьким, Н.Тарасенко, В.1вановим, О.Яценко, В.Звигляничем, М.Ссипчуком, С.Андросом, М.Булатовим, А.Лоем, С.Козловським, В.Пролеевим, С.Малаховим, Г.Горак, В.Дем'яновським, Ю.Джулаем, С.Кошарним, 1.Лосевим, А.Лисенко,
B.Семеновим, Л.Соловйовим та шш. були розроблеш повш \ глибою дослщження цшком вщповщш напрямкам розвитку св1тово! фшософсько! думки. Не втримаемось, також, вщ зауваження про те, що дослщження Ки1всько1 св1тоглядно-антрополопчно1 школи можуть бути одним ¿з найбшьш яскравих приклад1в наповнення вже вичерпаних себе радянських марксистсько-леншсьюх стереотишв, ¿ще цшком "марксощним", але вже новим змютом, яю так I сприймалися тодшньою генеращею "кухонних" штелектуал1в, незважаючи на неоковирний стиль I жахливе нагромадження фшософсько-тарабарсько! термшологи. У десятках монографш була розгорнута проблематика абсолютного в культур! I суспшьно! динамш (В.Пролеев, 1992 р.), культури I духовно-практичного вщношення до св1ту в 1х сощально-юторичнш перспектив! (М.Тарасенко, 1985 р.), доцшьност1 культури I ушверсального розвитку сутшсних сил людини (О.Яценко, 1983 р.), природно! юторичност1 буття людини у культур^ буття I д1яльност1, всезагальност1 I фактичност1 д1яльшсно1 позици людини у культур! (С.Бистрицький, 1991 р.), особи у св1тл1 культури I проблем сутност1 та ¿снування (С.Бистрицький, 1992 р.), культури I особистюного буття, стввщношення технологи I д1яльност1, культурно-шторично! специфши технолопчних засоб1в (В.Табачковський, 1985 р.), культурно-шторичних передумов категоризаци св1ту (С.Бистрицький, 1983 р.), простору 1 часу культури: д1яльност1, буття, часу, хронотопу, тшесност1 (С.Козловський, 1992 р.), часу I особистюного вим1ру культури (С.Бистрицький, 1991 р.) нарешт1, вироблено (у монографи "Д1алектика д1яльност1 I культура" 1983 р. тощ о) саме поняття "сощально-культурного розвитку" [4, 182]. Так, наприклад, на думку О.Яценко, "саме модель культури ... виявляе генеральну тенденцш розвитку людства" [4, 192], або у
C.Бистрицького: "детермшащя культурою виявляеться ... бшьш фундаментальною, шж ... вщ суспшьного буття. Вщмшност1 1х впливу на людину можна було би пор1вняти ... з так званими сильними I слабкими взаемод1ями м1ж ф1зичними телами, маючи на уваз1, що бшьш "сильний" -матер1альний штерес визначае деяю пор1вняно "близью"... суспшьно-практичш зв'язки. У той же час сили культурного тяжшня ... утворюють все ж таю бшьш глобальний людський звязок, охоплюючи всю багатоманштшсть життя, а також будь яю життев1 можливост1 майбутнього" [2, 154-155] I тому под1бне.
Слщом за ними, В.Б1блер у 1991 р. запропонував розглядати феномен культури у його дшснш загальност1 [3], у 1996 р. зростаючу роль культури у суспшьному розвитку вщзначав М.Коган [5]. Специфжа соцюкультурно! методологи за О.Ах1езером 1998, 2000 рр., полягае у тому, що И предметом е не лише культура, але цшсна д1яльшсть, причому змши у вщповщних культурних програмах невщворотньо змшюють змют само! д1яльност1, а причинами
269
суспшьного розвитку е суперечност1 м1ж старими сощальними вщносинами \ новими культурними програмами [1, 29-36]. На думку академжа М.Лашна 2000 р., який спираеться на концепцш П.Сорокша, культура виступае як сукупшсть способ1в I результапв д1яльност1, а сощальшсть трактуеться ним як сукупшсть вщносин людини, що також формуеться у процес1 д1яльностг Сучасне суспшьство, трактоване ним на основ! синергетию, характеризуеться паритетною взаемод1ею культури I сощальност1 [6, 3-4]. На думку директора 1нституту фшософи РАН В.Стьошна 2003, 2004 рр., який проголошуе себе приб1чником синергетики I фшософи ушверсального еволюцюшзму, своерщним геномом сощального життя виступають ушверсалп культури, а тип цившзацшного розвитку визначаеться генетичними кодами, якими виступають системи цшностей [8, 37-43]. За визначенням Н.Черниш 2003 р., сукупшсть соцюкультурного пщходу виступае як цшсний процес сощального розвитку за допомогою культурно! творчостг Наскшьки ми розум1емо юторико-фшософський процес, на змшу вичерпалому себе постмодершстському постструктурал1зму (знаком чого стало самогубство Ж.Дельоза 1995 р.) вщ початку XXI ст приходить нова фшософська парадигма ушверсального еволюцюшзму (П.Девк, Д.Бол1, С,Хокшг, Г.Круг, Л.Польман, Р.Раджананан, М.Розенталь, Г.Вайсберг, В.Ахназаров, Б.Режабек, В.Стьошн, М.Веллер та шш.) або глобального еволюцюшзму (А.Крушанов, I.Фролов, М.Горлач, В.Кремшь, Л.Мельник та шш.), яка виростае на фундаментальному узагальненш вшхновихнауковихдосягнень [8, 182-183; 10].
Якщо виходити з нов1тшх науково-фшософських уявлень вщ сер. XX ст. синергетики, квантово! грав1таци, шфляцшно-сценарно! модел1 Всесв1ту, теорп семантично насиченого меона, математичних моделей "подорожей у часГ' К.Геделя або А.Ор1, тунеляци Всесвпу ¿з нщо (енерговакууму, т.з. чисто! силодп) А.Вшенкша-У.Тафтса 1982 р., ¿з енерги т.з. Петл1 Всесвпу та И вщгалужень Д.Готта-Л1 Цзш-л1 1998 р., Мультивсесвпу у енергетичного "бреншня" (в1браци) т.з. "струн" П.Штейнхардта-Н.Турока 2002 р. "1 прочая, 1 прочая, 1 прочая" [10, 283-285], з над1ею на якесь наближення до сучасного ушверсального еволюцюшзму, то свп не е дашсть, а е його свпотворення [7; 10, 283]. Оскшьки творения е р1зновидом ди (а саме - здшсненням ново! якост1), то, вщповщно, первенем Всесвпу е д1етворення (иРрг^, - шаленство творчого процесу за Г.Аренд або М.Фуко), чим виявляеться належнють ушверсального еволюцюшзму до фшософського напрямку динам1зму або актуал1зму (Гераклп, Парацельс, Г.Ляйбниць, Ф.Шеллшг, А.Шопенгауер, Е.Гартман, Ф.Нщше, В.Вундт, Г.Спенсер, Д.Джентше, Д.Донцов, П.Тшл1х та шш.), який визнае первенем свпу не матерш або дух, а дш (у Бергсона - д1етворення) або силодш (динам1зм або актуал1стичний динам1зм), вщ яко! ("порожнеча, пронизана д1ею" за Ольжечем) вони е похщними [9, 298]. У цьому сенЫ ¿з минулих фшософ1в (енергетизму В.Оствальда, А.Ейнштайна, В.Гейзенберга I Е.Шредингера, З.Фройда 1 К.-Г. Юнга, емерджентного еволюцюшзму С.Олександера, А.Уайтхеда, Я.Сметса, А.Лавджоя, М.Вернадського, те!стичного еволюцюшзму П.Тейяра I А.Тойнб1 та шш.) найближче до сучасного ушверсального
270
еволюцюшзму А.Бергсон [10, 285], якого можна вважати (за Бергсоном "у свт не мае речей, а е лише ди") його фшософським попередником, а сучасний народжуваний ушверсальний еволюцюшзм - осучасненим i прогресованим бергсошанством. Утворюваш потоком дшснення св1ту два 6eperi матер1ально! та щеально! реальное^, немов стр1чка Me6iyca, мережать все "тантричне плетиво св1тотворення" (Е.Юнгер). Так чи шакше, через все це "нагромадження Пелюна на Оссу", у сучасних наущ, богосл1в'1 i фшософи ушверсального еволюцюшзму або енергоеволюцюшзму (М.Веллер, 2010 p. i св1товий конгрес фшософи в Афшах 2011 р.) постае щея тотожност1 творения -розвитку св1ту [10, 285]. Наш погляд постае лише у тому, що: 1) субстанщею-суб'ектом (Б.Сшноза, Г.Гегель) св1тотворення або св1торозвитку (Ушверсуму) е певна творчкна силод1я (енерпя, енерговакуум i т.д.); 2) яка розгортаеться в yci св1ти i все в них, проходячи певш етапи розвитку: космогенез л1тосфери, бюсферу життя i антропоноосферу д1ерозуму; 3) св1това антропоноосферизащя, в свою чергу, визначае розвиток суспшьства як юторично-духовний процес; 4) який проходить ступен1 розвитку (формаци), на яких утворюються певш локальш способи розвитку (цившзаци), що розгортаються (розглядаються) конкретно; 5) в процеЫ icTopii зростае значения свщомкно-духовних чинниюв розвитку, через що вщбуваеться антропоноосферизацшне одухотворения Всесвпу.
У синергетищ (так зване перевщкриття часу) утверджуеться щея всепоступальност1 розвитку ("вщ хаосу до порядку", за ГПригожиним), який, на думку сучасних мислител1в, вщбуваеться хвилепод1бно (О.Тофлер) -"гшковано" (синергетика) - "р1зомно" (постмодершстський постструктурал1зм Ж.Дельоза i Ф.Гваттар1), а розвш по колу (уявлення давшх суспшьств), лшшний (уявлення середньов1ччя) або по cnipani (новочасш уявлення XVIII-XIX ст.ст.) е його певними локальними проявами. На нашу думку, все ж таки, слщ говорити про поступально-прогресивний розвиток, певним чином розр1зняючи щ поняття. Поступ (фундований у всепоступальност1 синергетию) - це рух вперед, а прогрес - саме здшснення поступального руху [10, 285-288]. "Гшки" (pi3Hi вар1анти розвитку) прямують в pi3Hi 6oKi, але Св1тове Древо MeraicTopii (А.Тойнб1) в цшому тягнеться (звщси - тяглють або номадолопя у Ж.Дельоза i Ф.Гваттар1, або поверхня у М.Гайдеггера чи у постструктурал1зм1 Ж.Дельоза i Ж.Деррща та шш.) вгору (всепоступальшсть синергетию або поступально-прогресивний розвш ушверсального еволюцюшзму). Узагальнюючи Bci попередш визначення прогресу, у сучаснш, переважно науковш думщ, вш визначаеться як перфекцшний, тобто удосконалююче-перевершуючий розвиток [10, 286]. В свою чергу, удосконалення визначаеться як "повнота здшснення законотенденцш розвитку", а старе перевершуеться новим [11; 10, 286]. Все е його (тобто творения) розвитком, який розгортаеться як поступ. Отже, критер1ями (м1рилом) поступально-прогресивного розвою, на нашу думку, виступають: у всесв1тньому процеЫ - його антропо-ноосферизацшне одухотворения, у суспшьному розвитку - збшьшення його свщомкно-духовно! визначальност1, на сучасному еташ переходу до шфо-суспшьства - його
271
штелектуал1защя, для Украши - досягнення евроукрашсько! щентичносп (самовщповщност1) [9, 461]. Узагальнюючи все вищесказане, можна сказати, що все е ланцюгом поступальних дш (або подш, творения, розвитку, ушверсально! еволюци тощо), або ж, одним словом, все е дкпоступ [10, 295], як осучаснена \ прогресована бергсошада св1тотворення. Дкпоступ у всш його повнот1 е ауаРа^г^ - свпосходження, а свпосходження в його конкретное^ е дкпоступ.
Дкпоступ евпотворення (хаосмос як поеднання хаосу, осмосу -шарпанини \ космосу за Д.Джойсом) вщбуваеться як космогенез лпосфери утворення, бюсфера самовщтворення (Г. У ел с), антропоноосфера пере-творення. Антропоноосфера - сфера дкрозуму (М.Вернадський { Е.Ле Руа на семшар1 у А.Бергсона 1924 р., П.Тейяр де Шарден, М.Мойсеев, М.Булатов, В.Загороднюк та шш.). Отже, евпорозвиток (тотожний евпотворенню) сьогодш - це ноосферизацшне (евщомкно-духовне) одухотворения св1ту [10, 286]. Сакраментальне "так навщо пишем кров'ю на теку" (Булат Окуджава) знаходить вщповщь у евпотворенш антропоноосферизацшного одухотворения. А вщтак, через евпотворче (як здшенення ново! якост1 св1ту) ноосферизацшне одухотворения антропо-сощально-кторичний розвиток е власне кторично-духовним сходженням [10, 288-292]. Тобто евщомкно-духовна компонента (одухотворения) кторичного розвитку виступае його головним чинником, головною смислоутворюючою детермшантою (визначником) (Е.Калер) [10, 292]. Антропо-ноосферизащя розгортаеться вщ силодшно! 1) субстанци-суб'екта оствальдового енергетизму { бергсошанського 2) "життевого пориву" { творчо! еволюци до 3) кторично-духовно! тойнб1ансько! "еф1р1заци" (т.б. антропоноосферизаци) до синергетично-ушверсал-еволюцюнктсько! сощально-культурно! парадигми як 4) збшьшення евщомкно-духовних чинниюв розвитку I 5) сучасно! антропоноосферизаци як глобал1зацп (висновки 1нституту Фшософи ¿м. Г. Сковороди НАНУ 1995 р., М.Булатова, В.Загороднюка та шш.)
Головна для нас щея дк-кторично-духовного розвитку все наполегливше пробивае соб1 дорогу у науково-фшософськш думщ. Кроками И розвитку, на нашу думку, е, по-перше, концепщя антропоноосферизаци (М.Вернадський, Е.Ле Руа, П.Тейяр де Шарден, М.Мокеев, М.Булатов, В.Загороднюк та шш.) про те, що сучасний св1торозвиток е його антропоноосферизащею, т.б. одухотворениям. По-друге, це, розвинута вщ А.Бергсона ("життевий порив" як творча еволющя I т.з. "вщкрите", т.б. динам1чне суспшьство I релтя), концепщя А.Тойнб1 подолання круговерт1 локальних цившзацш ( у т.1 1934 р.) щеею "релкшно! одинищ" (у т.У1 1937 р.) та кторично-духовного, переважно релкшно-фшософського, поступу у трьох генеращях давшх локальних цивил1зацш (у т. VII 1954 р.), що приводить загалом до "трьохчленно! формули" ступешв (1) первкного, 2) давшх локальних цившзацш 3 генерацш I вже 3) глобального новочасного так званого Захщного суспшьства), запозиченого вщ Г.Уелса (книгу якого "Нариси ктори евпово! цившзацп" 1921 р. Тойнб1 назвав гешальною), поступально-прогресивного розвитку людства (у
272
т.Х 1954 р.) як його "еф1р1зацй"', т.б. одухотворения т.б. антропоноосферизаци (у т. VII 1954 р.) i визначення "емерджешгв" - яюсних ступешв св1торозвитку (1) Бог як уособлена творчкна силод1я, здшснювана в кторично-духовному розвитку i досяжнау релкшно-фшософськш думщ, 2) космос, 3) життя, 4) дух у т. X 1954 р.), що свщчить про належшсть А.Тойнб1 до напрямку емерджентного еволюцюшзму (як своерщного продовжувача релкшного еволюцюшзму П.Тейяра) i, нарешт1, до генерального висновку (у т. XII, пщ промовистою назвою "Перегляд" 1961 р.) про те, що Bei цившзаци е гшками "единого Дерева CbItoboi IcTopii". По-трете, ця щея кторично-духовно! тотальное^ школи "Аннал1в" (М.Блок, Л.Февр, Ф.Бродель, А.Гуревич, Н.Яковенко та шш.) др.пол. XX ст. та т.з. "школи icTopii' щей" (Д.Хайям, К.Брштон, Р.Отромберг, С.Авершцев, "мисляча ктор1я" Лши Костенко, Л.Ушкалов та шш.) юн. XX ст. По-четверте, це сучасна, поч. XXI ст., сощально-культурна парадигма, т.б. збшьшення свщомкно-духовних чинниюв розвитку. Bei вони лопчно випливають i3 ще! антропоноосферизаци i е окремими проявами дк-кторично-духовного розвитку як збшьшення його чинниюв.
Одухотворения кторичного процесу - це збшьшення рол1 евщомкно-духовних чинниюв, або визначниюв його розвитку. Блиски щей i слшуче еяйво евпла духовного спалахують лише у темному потощ icTopii'. 1сторичний процес постае виведенням евпла духовного i3 темного потоку icTopii (Г.Гегель, А.Шопенгауер, Ф.Нщше, Е.Юнгер, Й.Рштшен, А.Тойнб1). 1де! входять у життя як шж у тшо, або промшь св1тла у темряву. Вочевидь роль евщомкно-духовного чинника в кторичному розвою суспшьства весь час зростае [9, 461462; 10,284]. Дк (ußpiQ поступ (avaßa^iQ кторично-духовний (aiwu) розвш i цившзаци сшввщносяться як океан i хвилг Роздмухуваний духовними вирами кторичний процес вщбуваеться як ланцюг (чи коштовне намисто) здшенення сощально-культурних проекта (ушверсальних образ1в св1ту) [10, 288-292] через безконечний семюзис новоозначування ("бковську текстуру" Р.Барта або "лаб1ринт" У.Еко) особисткну трансгресш (Г. Аренд, М.Бланшо, М.Фуко та шш.) в Еон духовно! в1чност1 у Вири [10, 284]. Правда, шод1 мерехтлив1 блиски св1тла духовного на темному потощ icTopii стають всеспопеляючими блискавками ("дух, що тшо рве до бою" I. Франка або "дух одв1чно! стихй"' Декалогу ОУН - найвищий вияв мужност1, геро!зму, самопосвяти i самопожертви за всю тисячол1тню кторш Украши). Сощально-культурний проект - це дкуевщомлення законотенденцш доби. Наскр1зна для нишшнього часу щея "люди як боги", тобто евпотворщ (Г.Уелс, Б.Шоу, А.Кларк та шш.) знаходить свое звершення (вщ "гри у 6icep" Г.Гессе до "лаб1ринта" У.Еко) у безконечному семюзиа новоозначування як нишшньому продовжуваному св!тотворенш (за А.Кларком, "у малому маштаб1 гра у Бога"). Свщомкно-духовне новотворення - це i е Еон духовно! в1чност1 [10, 284]. Явища духовш, по аналоги з сшввщношенням невизначеностей В.Гейзенберга 1927 р., мають, так би мовити, корпускулярно-хвильову природу. Вони поширюються у сфер1 духовнш як бесконечна хвиля. На нашу думку, в об1тованнш фшософи ушверсального еволюцюшзму головним способом дослщження кторично-
273
духовного процесу постае кторюлопя (М.Кареев 1915 р., Ю.Семенов 2003 р., О.Халецький 2003 р. та шш.) як наука про розвитковкть кторичного процесу [10, 293]. Ушверсальний еволюцкшзм, поступово концентруючись в кторп неухильно перетворюеться в кторологш - теорш середнього р1вня.
Сучасний р1вень знань дозволяе нам неясно \ смутно [11], але все ж таки збагнути "чому" \ "як" вщбуваеться творения (новотворення). Але "таемницею таемниць" залишаеться питания: ¿з яко! безодш з'являеться це незбагненне "нове"? Спроба дослщити це гностично-агональним (протиборчим) методом "вписування в традицш" була зроблена Г.Блумом (¿з Иельських критиюв 1970-х рр.) через використання кторико-фшософсько! спадщини християнського гностицизму II ст., каббали ХШ-Х^ ст.ст. вчень Д.Вко, Ф.Нщше, З.Фройда, тлумачень ¿удейсько! мктики Г.Шолемом \ М.Бубером (а до цього слщ було би додати надзвичайно актуал1зоваш вщ 2000-х рр. ваджраянктськ1 методики), який видшяе шкть еташв новотворення: по-перше, клшамен - вщхилення вщ шляху традици, по-друге, тессера - доповнення традици, по-трете, кенозис -спшьне применшування традици та шоваци, по-четверте, даймошзащя -протиставлення нового старому, по-п'яте, аскезис - спшьне обмеження пристосування старого \ нового, по-шосте, апофрадес - "повернення" традици в шновацш, тобто перетворення нового на традицш [11]. Можливо поеднання з кторюлопею у единий кторюлопчно-духовний шдхщ (разом з природничо-науковою теоркю едино! силоди) дозволить хоча би щось прояснити. У пщсумку, постае думка, що 1) свп- е його свпосходження (ауа(3а^г^), яке 2) поступально-прогресивно (хвилепод1бно-"гшковано"-"р1зомно") проходить (вщбуваеться, буттевиться), з появою людини, як його 3) антропоноосферизацшне одухотворения (д1яльнкно-свщомкне перетворення), а вщтак - розвиток суспшьства е, власне, 4) кторично-духовним сходженням, в якому (через формацп, цившзаци, поди) 5) зростае значения (роль, визначальнкть, значения) його евщомкно-духовних чинниюв. Отже, сощально-культурна парадигма у суспшьнш думщ розумкться трояко: по-перше, як кторично-духовна тотальнкть (школа "Аннал1в" та вЫ шш1 "анналощи"), подруге, як здшенення сощально-культурних проект1в (постмодернктський постструктурал1зм) по-трете, як визначальнкть евщомкно-духовного (здебшьшу називаемого культурним) чинника в кторично-духовному розвитку (ушверсальний еволюцюшзм).
Сам змкт поняття "сощально-культурного" розкриваеться переважно як його значения. На нашу думку, вщмшнкна сутшсть сощального (наприклад, вщ природнього) постае у тому, що воно д1яльнкне [10, 289-292], що не суперечить тоталлогп, оскшьки в нш еднкть визначаеться як сталий взаемозвязок, а звязок - як стала взаемод1я, тобто похщне вщ д!1, чим долаеться притаманний наущ, за вдалим висловом А.Бергсона, "умертвляючий погляд Медузи" \ досягаеться динам1чний аспект тоталлогп. А, оскшьки, людська д1яльнкть, по-перше, завжди опосередкована [10, 295] евщомктю (може бути пщ- або над- евщомою, але завжди евщомкною), по-друге, за вдалим висловом украшського неогегельянця В.Залозецького-Саса, завжди мае "св1тоглядне пщпорядкування"
274
(А.Ркль, М.Дворжак, Е.Панофсю, Г.Зедльмайр та шш.) або, за визначенням Кшвсько! антрополопчно-св!тоглядно! школи др.пол. XX ст., концептуал1зуеться \ семантизуеться [4, 170], по-трете, у процеЫ кторичного розвитку роль його свщомкно-духовного чинника (компоненти) зростае (що знайшло вщображення у фшософсьюй л1тератур1 вщ так званого антрополопчного повороту в украшсьюй фшософи 1960-х рр. В.Шинкарука, В.Табачковського, О.Яценко, В.1ванова, М.Булатова та шш. до Ю.Павленка, ГБойченка або М. Поповича та шш. { до сучасно! "буремно! мит1" тощо), а вщ початку НТР (О.Богданов, Д.Бернал, Д.Белл, Г.Кан, И.Галтунг, З.Бжезшський, О.Тофлер та шш.) сер. XX ст. - стае виршальною [9, 461], по-четверте, ноосферизацшне одухотворения св1ту становить сенс [6] його нишшнього розвитку (В.Соловйов, А.Бергсон, Е.Колер, Г.Уелс, К.Цюлковський, В.Вернадський, П.Тейяр, Олесь Бердник та шш.), то суспшьне - значить свщомкно-д1яльшсне [10, 289-295]. Термш "свщомкне" нам видаеться бшьш вдалим шж "свщоме", який мае багато шших значень, до того ж свщомкть двор1внева: нижча буденна свщомкть, узагальнена у моднш ниш ментальное^, I вищий И р1вень - духовшеть, тобто головним чином, наукова, мистецька I релкшно-фшософська сфери.
Багатомаштшсть визначень культури (за П.Клакхоном I А.Кребером, близько 314 у 1987 р.) давно стала "притчею во язицех", на нашу думку, вс1 визначення культури, не стшьки суперечать, сюльки доповнюють одне одного. Тому, не вдаючись до незюнченно!1 безплщно! полемжи, скажемо лише, що, на нашу думку, до сер. XX ст. найбшьш усталеним (принайм^ поширеним) було визначення культури як "сукупност1 досягнутих результата", тобто сукупност1 цшностей, а вщ сер. XX ст. все бшьше посилюеться визначення культури як способу д1яльност1 людини в цшому (який включае в себе як саму д1яльшсть, так I И види I результата, тобто сукупшсть цшностей), осюльки вш так чи шакше охоплюе вс1 шш1 визначення [9, 458-459]. Наприклад, споаб д1яльност1 людини постае в його свщомкност1, вона ж - евщомкшеть, духовшеть, виступае яюсним м1рилом розвитку суспшьства. Яюсть у фшософи визначаеться як визначальш властивост1, визначальною властивктю людсько! д1яльност1 е И евщомкшеть. Таким чином, культура виступае як способом д1яльност1 людини, так I яюсним м1рилом розвитку суспшьства (НЧерниш). Причому, роль евщомкно-духовних чинниюв у розвитку суспшьства весь час зростае.
Ознакою шфо-суспшьства у галуз1 економ1чнш е НТР, яка проходить три етапи [9, 461]: сер. XX ст. - перший етап комп'ютеризаци та шш., вщ 1980-х рр. (власне, вщ 1979 р.) - другий етап електрошзаци та шш. I вщ 1999 р. - третш етап високих технологш (Д.Белл 1973 р., Е.Масуда 1973 р., Ю.Павленко 1996 р., О.Халецький 2002 р. та шш.). Сутшсть НТР постае як перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. Наука - один ¿з вид1в духовного виробництва. Отже, вперше в ктори людства духовне (наука) починае визначати матер1альне, що приводить до так звано! штелектуал1заци [9, 461] вс1х сфер суспшьного життя. Тим самим, роль евщомкно-духовно! компоненти (чинниюв або
275
визначниюв) суспшьного розвитку набувае виршального значения [9, 461-462]. На нашу думку, досягнення виршального значения евщомкно-духовних чинниюв суспшьного розвитку е головною детермшантою \ системоутворюючою ознакою сощально-культурного розвитку. 1ншими словами кажучи, сощально-культурний розвиток суспшьства - це не просто будь-яке стввщношення сощального \ культурного, яке кнуе завжди, а такий етап його розвитку, коли евщомкно-духовш чинники суспшьного розвитку набувають виршального значения. На нашу думку, це досягаеться вщ сер.-кш. XX ст. [9, 462]. Проблеми суб'екта - здшенювача культурно-кторичного процесу I ел1ти, яка активно, творчо I поступально-прогресивно дк в уЫх сферах суспшьного розвитку, набувають подекуди виршального значения у впчизнянш сощально-фшософськш думщ теля здшенення нацюнально-демократично! революцп 1989-1992 рр. 1 утворення суверенно! Украши, коли особливо гостро постають завдання оновлення вс1х сфер суспшьного життя [9, 461]. 1ще бшьше парадоксальним чином загострюе проблему здшенювача I д1яльнкно1 творчо! верстви зволжання I не здшенення радикальних реформ оновлення в Укра!ш через брак ел1ти. Анал1з провщних лейтмотив1в в украшському елпистському дискурс! дае змогу виокремити переважно щннкний I рольовий (або функцюнальний) способи дослщження (Л.Бевзенко, В.Скотний). Бшьше уваги надаеться пол1тичнш елт (В.Скиба, Б.Кухта, П.Теплоухова, В.Бебик, 1.Кучер1в, О.Небоженко, А.Коваль, С.Рутар, О.Брень, Т.Возняк, К.Баранцева та шш.). На нашу думку, у сучасних дослщженнях (С.Вовканич, Н.Черниш, О.Лазоренко, О.Друль та шш.) нам1тилася нова хвиля - вщхщ вщ сощально-економ1чних до культуролопчних штерпретацш, що зумовлено вже сощально-культурним розвитком сучасного пост -шдустр1ального суспшьства [10, 295]. В украшськш кторюсофськш думщ, серед головних завдань ("головно! ланки за яку можна витягнути весь ланцюг", за В.Леншим), на нашу думку, переважали: на поч. 1990-х рр. - формування модерно! наци (1.Дзюба "Украша 1 св1т" 1990 р., Я.Дашкевич "Украша м1ж Сходом I Заходом" або Мгро Продум - Ю.Буряк "Нащя золотих ком1рщв" у 1991 р., нарада Льв1вських кториюв Я.Грицака, О.Джиджори та шш. у Брюховичах у серпш 1993 р. та шш.), у добу "кучмозою", приблизно вщ 1996 р., "виршальною ланкою" вважалося формування громадянського суспшьства ("Феномен громадянства" В.Лкового 1996 р., "Украша: альтернативи поступу" В.Кременя, Д.Табачника 1 зав. вщ. кторюсофи 1нституту ктори НАН М.Ткаченка 1996 р., зб1рник статей 1996 - 2000 рр. "Вщ Малороси до Украши" I "Дилеми украшського Фауста" М.Рябчука та весь напрямок часопису "Критика" Г.Грабовича 1997 р. тощо). Визначальнкть кторично-духовних чинниюв розвитку суспшьства у повнш м1р1 була дкусводомлена украшською протоелпою у промов1 Лши Костенко "Гумаштарна аура Украши або дефект головного дзеркала" у Киево-Могилянськш академи у вересш 1999 р. I почала дуже мляво I непослщовно здшснюватись дониш [9, 461] через протиборство сощально-культурних проект1в розбудови Украши: евроукрашського, до якого належать так зваш нацюнал-патрютичш сили: сощальш демократи
276
(Батьювщина Ю.Тимошенко, Нацюнальна самооборона Ю.Луценка, М.Павловський та шш.), нацюнал-демократи («Рух» Тарасюка, 1.Дзюби, Л.Лук'яненко, В.Явор1вський, О. Довгий, Д.Павличко та шш.), нацюнал-л1берали («Фронт змш» А.Яценюка, Свропейська парт1я Украши М.Катеринчука, Удар В.Кличка, М.Поиович, часоиис "1" Т.Возняка i "Критика" Г.Грабовича i М.Рябчука, Ю.Макаров, кторики Н.Яковенко i Я.Грицак, економ1ст Пасхавер та шш.), нацюнал-консерватори (УНП Ю.Костенка, П.Мовчан, 1.3аяць та шш.), нацюналкти («Свобода» Тягнибока, 1р.Фарюн, Ю.Ьлленко, часоиис Смолоскии, кторик Климович та шш.) штелектуального опору (Лша Костенко, О.Пахльовська, С.Кримський та шш.) i неукрашсько! Украши як Малороси (т.з. Украша без украшщв): парт1я perioHiß i вся так звана тушка (В.Янукович, Д.Табачник, В.Колкниченко, О.Бондаренко, 1р.Богословська та шш.), КПУ i УПЦ Московського патр1архату - найактившш1 буд1вники "русского мира" (або Путшсько! Свраз1! чи Аз1опи) в Украшг
Нам залишаеться зробити висновок, що, по-перше соц1ально-культурна парадигма у cboix мандрах у св1товому науковому ствтовариств1 не оминула i Укра!ну. Серед И трьох розум1нь (або "концепив", "по-модьньому", як незабутн1й Голохвастов, кажучи) 1) ¿сторично-духовн! тотальност1, як 2) здшснення соц1ально-культурних проект1в ¿як 3) визначальност1 св1дом1сно-духовних (культурних) чинниюв юторичного розвою найб1льше йому адекватних (тобто в1дпов1дних) нам видаеться останне, яке не т1льки усв1домлюеться, але, власне, д1еусв1домлюеться (тобто зд1йснюеться) у сучасному розвитку сусп1льства в1д сер. XX ст. Проблема сощально-культурно! парадигми в ел1тистському дискурс!, вочевидь, вимагае подальших досл1джень, одним ¿з напрямюв яких повинно стати вивчення в1тчизняного розвитку на засадах ¿стор1ологй'.
Л1тература
1. Ахиезер A.C. Философские основы социально-культурной теории и методологии / Ахиезер A.C. // Вопросы философии. - 2000. - №9. С.29-45.
2. Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие / Быстрицкий Е.К. - К.: Науковадумка. 1991. 200 с.
3. Библер B.C. От наукоучения - к логике культуры: Два философских введения в XXI век / Библер В.С - М.: Политиздат, 1991. 413 с.
4. Диалектика деятельности и культура / В.Г.Табачковский, НФ.Тарасенко, Е.М.Есипчук, А.И.Яценко, Э.К.Быстрицкий, А.Н.Лой - К.: Науковадумка. 1983. 296 с.
5. Каган М.С. Философия культуры / Каган М.С. - СПб.: Петрополис, 1996. 413 ст.
6. Лапин H.H. Социокультурный подход и социально-функциональные структуры / Лапин H.H. // Социо. - 2000. - №7. - С.3-4
7. Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности / В.В.Василькова, Е.Н.Князева, С.ПКурдюмов и др. - М.: Прогресс - Традиция. 2003. 592 с.
277
8. Стёпин B.C. Генезис социально-гуманитарных наук (философские и методологические аспекты) / Стёпин B.C. // Вопросы философии.- 2004. - №3. -С.37-43.
9. Халецька О.О. Сощально-культурна парадигма у наукових дослщженнях / Халецька О.О. // Науковий bíchhk ЛНУВМ та БТ 1м.С.З.Гжицького. - 2008. - Т.10, № 1 (36).- 4.1. - С.455-464.
10. Халецький О.В., Халецька О.О. Дк-кторично-духовний розвиток як збшьшення його чинниюв або кторичний еволюцюшзм / Халецький О.В., Халецька О.О. // Науковий bíchhk ЛНУВМ та БТ ¿м.С.З.Гжицького. - 20011. -Т.13, № 2 (48).- 4.3. - С.283-296.
11. Blum H. A map of Misreading. N.Y., 1975. 213 p.
Summary Khaletsky O.V., Khalecka O.O.
SOCIAL AND CULTURAL PARADIG IN ELITISTIC DISCURSION
Social and cultural paradigm has his root in modern commonly-conceptualstatement, so-called new directions of science, legitimated in birthrated philosophy of universal evolutionism. History isn't the contribution, but a process of it's creation because of: 1) eventually-partually branching (the idea of sinergetics), 2) social and intellectual cultural project (the idea of so-called "new history"), as 3) plurality of discussions - new meanings ("demon texture" by R.Barton, or "labyrinth" by U.Ecko). Peculiar genome of socisl life are culture decree, are the type of civilizational development is determined with the help of genetic codes, which are the systems of valuation. Social and cultural development in social thought are means treably: Firstly, as historical and spiritual totality (school of "Annales" and all others "annaloides"), Secondly, as fulfilment of social and cultural projects (postmodernism and post structuralism) and, Thirdly, as determined role of consciousness and spiritual determinantes from the middle of the XX century are gaining an important meaning, and social and cultural development is presented.
278
