CC BY
48СТАН ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ФАХШЦГО-РЕАБІЛГГОЛОГГО В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ
Д’яченко Т. В.
Луганський державний педагогічний університет ім.Т. Шевченка
Анотація. В останній час постає необхідність розв’язання важливішої проблеми - підготовки висококваліфікованих та компетентних кадрів фізичних реабі-літологів, призначених вирішувати задачі фізичної реабілітації представників різних соціальних верств населення. На наш погляд дуже важливою проблемою є визначення сучасного стану проблеми підготовки фахівців з фізичної реабілітації у вищих навчальних закладах України.
Ключові слова: освіта, педагогіка, спеціалісти-реаб-ілітологи, здоров’я, підготовка фахівців.
Аннотация. Дьяченко Т.В. Состояние изучения проблемы подготовки специалистов-реабилитологов в образовательном пространстве Украины. В последнее время возникла необходимость решения такой важнейшей проблемы как подготовка высококвалифицированных и компетентных кадров физических реа-билитологов, призванных решать задачи физической реабилитации представителей разных социальных слоев населения. На наш взгляд очень важным является определение современного состояния проблемы подготовки специалистов по физической реабилитации в высших учебных заведениях Украины. Ключевые слова: образование, педагогика, специа-листы-реабилитологи, здоровье, подготовка специалистов.
Annotation. D’yachenko T.V. State of studying of the problem of preparing specialists in the educational space of Ukraine. Recently it is appeared a need to solve such an important task as preparing of highly qualified and competent physical reabilitologists which are suppose to solve the problem of physical rehabilitation of different slices of population. We think that it is very important to define modern state of problem of preparing of physical reabilitologists specialists in high education schools in Ukraine.
Key words: education, pedagogic, specialists-
reabilitologists, health, training of specialists.
Вступ.
Соціально важливою проблемою сучасної педагогіки є формування високої кваліфікації фахівців будь якої галузі людської діяльності. Особливо це стосується фахівців з фізичної реабілітації осіб з обмеженими можливостями, після тяжких хвороб, травм тощо, що дотепер, як вважає наприклад В. Платонов, не отримали належного визнання і реалізації в Україні. Адже проблематика цього напряму є не відомчою, а міжгалузевою не тільки по основних аспектах їх функціонування, але і за принципами формування системи підготовки фахівців. Існуюча ж нині в нашій країні система охорони здоров’я по суті своїй мало зацікавлена в розвитку здорового способу життя населення, продовженні її активної фази і профілактиці захворювань, підготовці фахівців відповідного профілю - тим більше в нинішніх умовах інтенсивної комерціалізації медицини [4].
Потреба у фахівцях такого профілю, на жаль дуже велика, бо техногенна діяльність сучасної цивілізації несе за собою не тільки технічний прогрес, але
й його негативні наслідки: травми на виробництві, в дорожніх пригодах, тяжкі хвороби тощо. Причому з розвитком цивілізації кількість людей, що так чи інакше позбавляються повноцінних фізичних можливостей зростає і вони в силу цього немов би випадають з соціуму, не живуть повноцінним людським життям, не приносять користі ні собі, ні суспільству, а тому не відчувають задоволення від життя. Серед цього контингенту дуже поширена схильність до самогубства, до вживання наркотиків, взагалі до асоціальної поведінки.
Принцип гуманізму, а саме він повинен застосовуватися у будь-яких педагогічних діях і вчинках, вимагає спеціальної роботи зі специфічним контингентом осіб з обмеженими фізичними можливостями. Вони повинні стати повноцінними членами суспільства, повернути собі радість рухів, радість життя. Застосування сучасних оздоровчих технологій в системі комплексного відновлення реабілітантів дозволяє своєчасно попередити розвиток небажаних ускладнень, розширити резерви структурно-фізіологічних можливостей організму до репарації, регенерації та реституції, компенсувати порушення фізичного, психологічного плану, відновити працездатність та інші здібності особистості. Але цю роботу повинні проводити фахівці високої кваліфікації, які пройшли спеціальну психолого-педагогічну і медичну підготовку. Проблема їх підготовки стає нагальною, що підкреслюється в ряді державних документів останніх років.
Таким чином, підготовка спеціалістів-реабі-літологів є необхідною складовою загального руху суспільства до гуманної, особистісно-орієнтованої цивілізації. На жаль, їй дотепер не приділяється належної уваги, хоча певні кроки у цьому напрямі вже зроблені.
Для України, як і взагалі для пострадянського простору, підготовка специалістів-реабілітологів залишається багато в чому інноваційною, не зважаючи на відкриття кафедр фізичної реабілітації більш ніж в двадцяти вищих навчальних закладах нашої країни та ґрунтовні наукові дослідження, що виконані з цієї проблематики останнім часом (В. Мухин, В. Кукса, Т. Д’яченко, Ю. Лянной, А. Міхеєнко, Н. Переса-дин, А. Вовканич, Т. Круцевич тощо). Але ці дослідження мають вузькоспрямований характер в них аналізуються лише окремі аспекти проблеми підготовки фахівців з фізичної реабілітації у системі після-дипломної освіти.
Крім того, складності цій проблематиці додає та обставина, що ця підготовка здійснюється у вищих навчальних закладах різного спрямування та профілю з різною відомчою приналежністю (педагогічних, фізкультурних і навіть технічних).
На наш погляд дуже важливою проблемою є визначення сучасного стану проблеми підготовки фахівців з фізичної реабілітації у вищих навчальних закладах України. Цьому питанню і присвячена ця наукова розвідка.
Робота виконана за планом НДР Лугансько-
го державного педагогічного університету імені Тараса Шевченко.
Формулювання цілей роботи.
Мета статті - провести теоретичний аналіз стану вивчення проблеми підготовки фахівців-реабі-літологів в освітньому просторі України.
Результати досліджень.
Відомо, що становлення і розвиток спеціальної професійної освіти пов’язаний із закономірними змінами громадського життя і формуванням об’ єктивних передумов, для того, щоб той чи інший вид освітньої діяльності став особливо актуальним у певний час і в певному місці. Ця закономірність повністю проявилася у час становлення медичної освіти у XVII
- XVIII столітті, у час становлення освіти, орієнтованої на фізичну культуру та фізичне виховання різних груп населення (XX століття). Схожа ситуація склалася й з фізреабілітаційною освітою (кінець XX - початок XXI століття).
В даний час спеціальність „фізичний терапевт” існує більш ніж у сімдесяти країнах світу. Фахівець з фізичної терапії займається лікуванням функціональних, перш за все рухових, порушень і використовує для цього не медикаментозне лікування, а фізичні вправи, мануальну терапію, масаж і дію різних природних чинників (тепла, світла, високих частот і ультразвука, води). На відміну від системи організації реабілітаційної допомоги на пострадянському просторі, при такому підході з пацієнтом працює тільки один фахівець з вищою медичною освітою - „фізичний терапевт”, що виконує обов’язки фахівців з вищою і середньою освітою. При цьому він здійснює оцінку функціональних можливостей пацієнта і його оточення, визначає цілі втручання, планує і проводить в життя програми допомоги, оцінює зміни в стані пацієнта і ефективність лікування (реабілітації), а також виконує підбір і адаптацію тех -нічних засобів і спеціальних пристосувань для людей з різними видами порушень [1; 2].
У вищих навчальних закладах України (так само як і у ВНЗ Росії та Білорусії) нова спеціальність „фізична реабілітація” з’явилася на початку 90-х років XX століття. Об’єктивними передумовами відкриття цього напряму фахової підготовки в Україні стали:
- погіршення екологічних та економічних умов життя населення країни;
- відчутний зріст показників захворюваності та смертності населення;
- прискорення темпів інвалідизації та збільшення соціально детермінованої патології;
- збільшення частки захворювань, що важко піддаються лікуванню традиційними засобами;
- тенденція до „помолодшання” тяжких хвороб;
- зниження якості життя великих шарів населення;
- падіння гігієнічної грамотності населення.
В матеріалах обласної науково-практичної конференції „Збереження трудового потенціалу працюючих в сучасних економічних умовах” (7 січня 2004 року, м. Донецьк ) констатувалося що значна кількість
соціальних загроз національній безпеці пов’язана із погіршенням стану здоров’я населення в цілому і працюючої його частини зокрема. Трудовий потенціал руйнується через відсутність активної державної політики збереження здоров’я населення, відсутність профілактичної спрямованості охорони здоров’я, руйнування медичної та медико-профілак-тичної сфери, неефективність системи охорони материнства і дитинства, відсутність комплексних обстежень стану здоров’я, обмеженість доступності основних видів медико-санітарної допомоги, невизначеність гарантій держави у цій сфері, відсутність стандартів безкоштовного медичного обслуговування, повільне і неефективне реформування системи охорони здоров’я, затримку впровадження медичного страхування, несформованість мотивації населення до здорового способу життя, слабе піклування людей про здоров’я (Матеріали обласної науково-практичної конференції).
Все це і обумовило необхідність розв’язання важливішої проблеми підготовки висококваліфікованих та компетентних кадрів фізичних реабіліто-логів, призначених вирішувати задачі фізичної реабілітації представників різних соціальних верств населення України.
До того ж, весь цей комплекс проблем наклався на загальну системну кризу медицини та охорони здоров’я у нашій (і не тільки в нашій) країні.
Але підготовка фахівців такого профілю не була передбачена програмами медичних ВНЗ України.
Загальноцивілізаційні тенденції розвитку, що характеризують початок XXI століття, до зближення націй і народів, їх держав, створення єдиного економічного, культурного, а значить і освітнього простору (яскраве тому підтвердження Болонський процес, що як відомо, має на меті створення єдиного простору вищої освіти в Європі) тощо, багато в чому стимулювали початок підготовки фахівців з фізичної реабілітації як виконання певного соціального замовлення.
Відомий російський педагог-методолог професор В. Краєвський в одній зі своїх останніх праць підкреслює, що педагогіка - це наука про освіту, спеціально і особистісно детерміновану, що характеризується педагогічним цілепокладанням діяльності з прилучення індивідів до життя суспільства, в ході якого здійснюється освоєння особистістю соціального досвіду та її власний розвиток.
Виходячи з цього методологічного положення, фізреабілітаційна освіта, якою стали оволодівати студенти у фізкультурних та педагогічних вищих навчальних закладах, призначена була вирішувати дві основні задачі:
1. за короткий термін підготувати умілих, грамотних, освічених фахівців-реабілітологів;
2. виховати їх високоморальними, гуманними, готовими до надання максимальної допомоги під час кризи здоров’я, готовими сприяти відновленню його оптимального рівня у тих осіб, хто має
знижену інтелектуальну та фізичну працездатність.
В ті роки нагальною проблемою стала розробка філософських засад освітньо-виховної діяльності при отриманні професійної фізреабілітаційної підготовки. Українським науковцям ставало все більш ясно, що ця філософія повинна була забезпечити високу якість освіти, її солідний рівень і дієву систему реальних знань, які б могли суттєво вплинути на місце і роль фахівця такого профілю в суспільстві.
Основною тенденцією розвитку сучасної науки і техніки, на нашу думку, є його прискорення, що в свою чергу породжує тенденцію до постійного зростання вимог до якості підготовки фахівців. Адже тільки висококваліфіковані спеціалісти здатні якісно і в короткий термін освоїти нову технологію. Ця тенденція розповсюджується на всі сфери людської діяльності, в тому числі й на сферу фізичної реабілітації.
Загрозлива ситуація із здоров’ям населення, що склалася у 80-90-ті роки XX століття вимагала і нової еколого-оздоровчої моделі освіти, і розширення психолого-педагогічного простору, в якому готувались би фахівці-реабілітологи. Це повинно було бути дещо інше ніж традиційна підготовка таких фахівців у медичних вищих навчальних закладах (інструктори лікувальної фізкультури, спортивні лікарі, тренери тощо).
У кінці XX століття багато проблем освіти і здоров’я людини стали вирішуватися на шляху синтезу досягнень багатьох галузей знань і сфер практичної діяльності. Виникло поняття професіоналізації, а також цілий напрямок (або точніше - концепція) неперервної професійної освіти протягом всього активного життя людини,
У науковий, а потім і у повсякденний обіг було введено поняття акмеології. Академік Б. Ананьєв відводив акмеології в системі наук місце поряд з педагогікою, стверджуючи, що це наука про стадії розвитку зрілих людей під впливом освіти або засобами освіти. Виявилося, що здоров’я людини стало чинником аксіологічним, ціннісним і для суспільства, і для самого індивіда. У цьому зв’язку виявилося життєва необхідність з позицій системного аналізу розглянути процеси розвитку здоров’я людини і його трансформації на різних етапах її життя. Стали надзвичайно актуальні питання управління станом здоров’я взагалі і його компонентами (фізичним, психоемоційним, сексуальним) зокрема. Серед цих питань потребували рішення адекватного сучасним реаліям і питання професіональної фізичної реабілітації в різних аспектах (медичному, соціальному, юридичному, педагогічному, фізичному).
Раціоналізація і глобалізація знань, швидко зростаюче значення використання Інтернету як безпрецедентної для історії людства інтерактивної бібліотеки (і не тільки), новітні комунікаційні технології не могли не вплинути і на оздоровчу сферу Правда, треба зауважити, що цей вплив носить неоднозначний та не завжди фіксуємий характер, що потребує окремого дослідження.
Одночасно все більш зростаючий вплив діяльності людини на довкілля, що приймав часом агресивний характер, викликав все менш коректуємі зміни екологічного балансу. За принципом зворотної дії ці зміни здійснюють помітний вплив на здоров’я самої людської популяції: частішають „зриви” адаптаційних можливостей як окремих людей, так і цілих спільнот і народів, відбувається дестабілізація фізичних реакцій організму, розвивається депресивний стан, відхилення від нормального розвитку як у дітей, так і у дорослих.
На цьому фоні і відбувалася зміна парадигми підготовки спеціалістів фізичної реабілітації. В основному, як показав теоретичний аналіз, цей процес йшов у напрямку обґрунтування необхідності нових спеціалізацій, підвищення якості підготовки фахівців, актуалізації' акмеологічного принципу підготовки професіонала, здатного гнучко вирішувати на творчому рівні постійно виникаючі складні проблеми, пов’язані зі збереженням та відновленням здоров’я нації в цілому і кожної окремої людини зокрема.
Питанням теоретичного узагальнення педагогічних підходів до процесу збереження та відновлення здоров’я сучасної людини були присвячені матеріали численних наукових статей, доповідей і тез виступів на регіональних, всеукраїнських та міжнародних конференціях тощо. Їх аналіз доводить зростання інтересу до питань професійної підготовки фахівців фізичної реабілітації та оздоровлення різних груп населення не тільки в нашій країні, але й у ближньому і далекому зарубіжжі.
Але розуміння сутності цього процесу у представників різних галузей знання, як це часто трапляється при міждисциплінарному підході, виявилося дещо різним, іноді кардинально. Так, у підручнику для академій і інститутів фізичної культури „Фізична реабілітація” [5], визначення базового поняття виглядає таким чином: „Фізична реабілітація - складова частина медичної, соціальної і професійної реабілітації, система заходів щодо відновлення або компенсації фізичних можливостей і інтелектуальних здібностей, підвищенню функціонального стану організму, поліпшенню фізичних якостей, психоемоційної стійкості і адаптаційних резервів організму людини засобами і методами фізичної культури, елементів спорту і спортивної підготовки, масажу, фізіотерапії і природних чинників. Або інакше: фізична реабілітація - це складова частина медичної і соціально-трудової реабілітації, що використовує засоби і методи фізичної культури, масаж і фізичні чинники”.
З наведеного визначення сутності фізичної реабілітації стає ясно, що до майбутніх фахівців висуваються підвищені вимоги, які виявляються у інтелектуалізації професійної підготовки. Але з цього ж визначення витікає, що автори його розглядають людину як анатомічну модель, в якій відбуваються фізіологічні процеси. Людина стає біологічною моделлю, для якої необхідно підібрати певні реабілітаційні заходи для відновлення здоров’я, функціонального стану або компенсації фізичних можливостей і інтелек-
туальних здібностей. Якщо так побудувати процес підготовки майбутніх реабілітологів, то ми втратимо соціальну і духовну його складову Цього допустити ніяк не можна.
Базисними цінностями особистості людини, що підлягає реабілітації, завжди визнавалися її (особистості) зведений розвиток на підставі педагогіки життєтворчості, а так само подолання, компенсація і максимальне відновлення тілесного, душевного і етичного здоров’я яке було у індивіда, порушене через ті чи інші (часом драматичні) обставини.
Як відомо, під реабілітацією розуміється процес відновлення здоров’я, структурно-функціональних можливостей (анатомо-фізіологічного статусу) організму, працездатності і креативності людини, потерпілої унаслідок захворювань, травм і (чи) інших несприятливих фізичних, виробничих, соціальних і інших чинників [3].
В той же час процес фізичної реабілітації є взаємодією, співробітництвом людини з людиною, тому соціальна, духовна складові відіграють в ньому не менш важливу роль, ніж. спеціальні медичні та фізкультурні знання. Потрібно готувати реабіліто-логів не просто до роботи з тілами та організмами, а до спілкування, співпраці з душами живих реальних людей, з їх проблемами, турботами, прагненнями, що має проблеми із здоров’ям, якій необхідна допомога не тільки в реабілітаційними заходами, але і людською підтримкою, розумінням, участю. Тому процес підготовки фахівців-реабілітологів повинен бути максимально олюднений, максимально педагогізований. Адже в практичній діяльності фахівець з фізичної реабілітації стикається з різними проблемами: відновлення здоров’я людей після травми чи хвороби; проведення профілактичних заходів; корекція розвитку підростаючих дітей різного віку; догляд за хворими і багато що інше. Всі ці проблеми при їх вирішенні потребують дійсного практичного гуманізму, небай-дужості, прагнення своєю працею допомогти хворим людям. Великою мірою якості, що допоможуть фахі-вцю-реабілітологу вирішувати ці складні завдання на рівні вимог та тенденцій світового розвитку, повинні бути сформовані вже під час його навчання у ВНЗ, тобто потрібна чітка педагогічна система, спрямована саме на формування гуманістичних якостей особистості з урахуванням специфіки майбутньої спеціалізації студентів-реабілітологів.
Висновки.
Таким чином, можна констатувати, що проблема підготовки фахівців фізичної реабілітації є важливою не тільки з вузькомедичної точки зору. Ми вважаємо, що значно більше невирішених питань і нерозв’язаних проблем лежить у педагогічній площині процесу підготовки фахівців цього профілю.
Треба конкретно визначити основні критерії та рівні сформованості спеціальних знань, умінь та навиків, показники компетентності та професіоналізму студентів-реабілітологів в системі післядипломної освіти, науково обґрунтувати несуперечливу систему педагогічних умов, що сприяють формуванню
висококомпетентного, конкурентноздатного, готового до рішення будь-яких професійних завдань фахів-ця-реабілітолога, розробити та експериментально перевірити підходи до комплексного розвитку особистості студентів-реабілітологів в системі післядип-ломної освіти на базі проектної методики.
Література.
1. Клочкова Е.В., Бистон Сара, Дидур М.Д. Развитие физической терапии в России. Проблемы и перспективы / / Ученые записки Санкт-Петербургского государственного медицинского университета им. акад. И.П.Павлова. 2002 г. http://209/85/135/104/search?q=cache:
UuIjguzr6uUJ:www/eii.ru/pt/ph.doc
2. Матеріали обласної науково-практичної конференції
“Збереження трудового потенціалу працюючих в сучасних економічних умовах”. http://
www.ufoz.ukrmed.info/index.php?go=Pages&in=view&id =SNS=862c1423c603e43f42abbc2757161cac.
3. Пересадин Н.А., Дьяченко Т.В. Реабилитология. Стратегия и тактика зффективного восстановления здоровья. Монография. - Луганск: Знание, 2004. - 480с.
4. Платонов В. Береги здоровье смолоду http//www. zn.ua/ 3000/3450/55278
5. Физическая реабилитация: Учебник для академий и институтов физической культуры/ Под общей ред. проф. С.Н. Попова. - Ростов н/Д:изд-во “Феникс”, 1999. -608 с.
Надійшла до редакції 17.10.2007р.
СТРУКТУРНО-ФУНКЦИОНАЛЬНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ ЛЕЧЕБНО-ПЕДАГОГИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ ФИЗИЧЕСКОЙ И СОЦИАЛЬНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ ИНВАЛИДОВ С НАРУШЕНИЕМ ФУНКЦИЙ СПИННОГО МОЗГА Зиновьев А.Н., Григоренко В. Г.,
Вицько С. Н., Штереб В. А.
Славянский государственный педагогический университет
Аннотация. В статье изучается проблема оптимальной структурно-функциональной организации физической и социальной реабилитации инвалидов с нарушением функций спинного мозга. Показано, что этапная структурированность корекционно-реабили-тационного влияния средств и методов физической культуры обеспечивает учет индивидуальных особенностей инвалидов и эффективное формирование компенсаторных механизмов их опорно-двигательного аппарата. Основной формой корекционно-реа-билитационного влияния являются специально разработанные дифференциально-интегральные двигательные режимы, что обеспечивают индивидуальное дозирование средств физической культуры в процессе физической и социальной реабилитации отмеченных инвалидов. Результаты могут быть использованы в практической деятельности педагогов-реабили-тологов, инструкторов ЛФК. Рекомендуется студентам, магистрантам и аспирантам факультетов физического воспитания и корекционной педагогики. Ключевые слова: физическая реабилитация, физические качества, двигательная сфера, функции спинного мозга, периоды возобновления, мускульная работоспособность, двигательные режимы, дидактикореабилитационные мотивы.
Анотація. Зиновьев А.Н., Григоренко В. Г., Вицько С.Н., Штереб В.А. Структурно-функціональна організація лікувально-педагогічної системи фізичної й соціальної реабілітації інвалідів з порушенням функцій спинного мозку. У статті вивчається про-
