CC BY
24
ISSN 2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських дослвджень. 2012. Вип. 2. УДК 141.7
Олещенко М. С., Дншропетровський нащональний ушверситет iM. О. Гончара
СИМУЛЯЦ1ЙН1 ПРОЦЕСИ У СУЧАСНОМУ СУСП1ЛЬСТВ1
Розглядаеться рефлексивне свтосприйняття особистост1 в добу споживання та активного розповсюдження нових Media технологт.
Ключовi слова: особист^ть, симулякр, споживання, симулящя, гтерреальтсть, постмодертзм.
Олещенко М. С., Днепропетровский национальный университет им. О. Гончара
СИМУЛЯТИВНЫЕ ПРОЦЕССЫ В СОВРЕМЕННОМ ОБЩЕСТВЕ
Рассматривается рефлексивное мировосприятие личности в период потребления и активного распространения новых медиа технологий.
Ключевые слова: личность, симулякр, потребление, симуляция, гиперреальность, постмодернизм.
Oleshchenko M. S., Dnipropetrovsk National University named after Oles Honchar
SIMULATIVE PROCESS IN THE MODERN SOCIETY
Observes the reflexive vision by person in the consumption period and the active promotion of new media technologies.
Keywords: identity (personality), simulacrum, consumption, simulation, giper-reality, postmodernism.
Актуальнгсть проблеми симуля^в зростае, адже сучасшсть для людини по-значасться тим, що бшьшють навколишшх речей кодифшуеться, мютифшуеться та ма-скуеться рiзноманiтними способами у при-ватних штересах рiзних груп людей. Феномен симулякру стае знаменною ознакою нашого часу. В цьому плаш е доцшьним обстежити роль симулякрiв у житп сучас-но'1 людини засобами фшософського дискурсу.
Метою статп е дослiдження впливу симулякрiв на людсью реалп сьогодення. Для цього необхщно вирiшити такi задачг: 1. Визначити специфшу симулякру у су-часному свiтi. 2. Дослiдити культ спожи-
вання як вщчужений прояв симулякру. 3. Вщобразити вплив симуля^в на особис-■псть.
Аби розв'язати висунут завдання, було використано: концепщю симулякрiв Ж. Бодрiяра, а також критичш розвiдки американського дослiдника Г. Ртера i ро-сiйського автора А. Д'якова.
Викладення основного матер1алу. Та-емниця людського життя хвилювала особи-стють завжди з того часу, як вона почала себе усвщомлювати. Але з кожною епохою загальне розумшня людського iснування переживало змши та трансформацп. В кла-сичний перiод рефлексивно зосереджена людина усвiдомлювала себе крiзь призму
KapTe3ÍaHCbKoro твердження «cogito ergo sum». Такому баченню характерний симво-лiчний образ дзеркала, який виконував роль вщображення рис особистосп та укршлен-ня 11 шдивщуально'1 свiдомостi. Але сучас-ний образ людини значно змiнився, адже культура набула нових рис грошово-вартюних вiдносин з iнформацiйною ат-кою мас-медiа. Актуальним для не1 стае твердження «consume ergo sum», тобто «споживаю, отже, iсную». У сучасному свь тоглядi людини домшуюче мiсце посiв образ вггрини - геометричного мiсця спожи-вання, у вщображенш якого людина, на жаль, себе не знайде. Цей образ не лише шюструе те, що его1стично-споживацький спосiб став пашвним у суспiльствi, але й той факт, що в^рина - це iмiтацiя, симуля-цiя, яку ми намагаемось вщтворювати.
Факт зростання штучних утворень (си-мулякрiв) у сучаснш культурi розглядався багатьма европейськими фшософами ХХ ст. Натомiсть французький мислитель Ж. Бодрiяр розкрив символiку симулякру у со-цiально-онтологiчному та культурно-антропологiчному вимiрах; за Бодрiяром, ця символiка уособлюе не просто гру шю-зiй, а е певним маркером реальносп, що отримуе сенс лише всередиш певно1 уш-версально'1 системи, яку саму ж i конститу-юе. Слугуючи замiнником реальних пред-метiв, вона (символiка) тдмшюе «справж-ню природнiсть», предметнiсть «штучною наявнiстю», одночасно стираючи вщмш-нють i започатковуючи розрив мiж реаль-ним i уявним. Симуляцiя - це кшець юторп у вах вiдношеннях. Всi елементи, якi до того були дiалектично протилежними та суперечливими, сьогодш вiльно обмшю-ються. Обмiнюються прекрасне i потворне в мод^ «лiвi» i «правi» в полчищ, правда та брехня у повщомленнях мас-медiа, корисне i марне у побут^ природi i культура Цей феномен е продуктом штучного буття у свь тi плинних речей, у його символшу зану-
рюеться iдентичнiсть людини сучасного
CBiTy.
За таких умов виникае 3aKOHOMipHe пи-тання - як може особиспсть здобути ав-тентичну самощентифшащю в добу симу-лякрiв?
Незаперечним е факт, що вплив мас-медiа, реклами, 1нтернету вiдчyвае кожна людина; завдяки сyспiльно-символiчним перетворенням, якими супроводжуеться цей вплив, навколишнш свiт набувае бшь-шо'1 яскравостi, iнтенсивностi та насиченос-т у порiвняннi i3 тим, яким вш був ранiше. Звiсно, особиспсть не завжди yсвiдомлюе та розyмiе наявнiсть самих по собi симуля-крiв у кyльтyрi та у суспшьста; здебшьшо-го вона вщчувае та пiдсвiдомо протисто'1'ть повному проникненню симуляцп у власне життя. Одначе вплив симуля^в на характер сощокультурних та культурно-антропологiчних трансформацш в сучасну добу е суттево вагомим i надзвичайно цiка-вим.
У поточному буттевому контекстi бод-рiярiвский симулякр трактуеться як засно-ваний на шформацп, моделi, кiбернетичнiй rpi; суть його полягае в тотальнш опера-цiйностi, прагненнi до тотального контролю над людиною в цш системi. Простiр, де вщбуваеться гра симyлякрiв, Бодрiяр номь нуе гiпер-реальнiстю, яка «фактично вже не реальне, оскшьки жодне уявне не покривае його своею оболонкою» [3, с. 14]. Адже ri-перреальнiсть - це дещо реальнiше за реа-льнiсть, красивiше за красу, правдивее за правду. В гшерреальному свiтi не iснyе способу отримання справжньо'1 реальностi. Як приклад Бодр^р наводить порногра-фiю; останню вш вважае «сексyальнiшою за сексyальнiсть» тобто «гшерсексуальшс-тю». Приклад гiперреаль-ностi можна ви-лучити з роботи: (G. Ritzer. Postmodern social theory) [7]; мова йде про заяву двох вчених, Роджера i Тюнера, яю стверджу-ють, що зображення шших свiтiв, здобyтi у
дослщженнях НАСА, були «тдмальоваш». Автори засвщчують, що одномаштш ко-льори планети Марс та астероща Гаспара були розширеш до яскравих та вражаючих масштаб1в. Адже завдяки кшьком комп'ютерним програмам ти можеш тдма-лювати будь-що. Схожим чином кожна лю-дина мае можливють корегувати кол1р, яск-равють та ч1тк1сть rid реальносп, в якш вона живе. Платон у д1алоз1 «Софют» стве-рджуе, що творчють е або божественна, що створюе природш предмети i i'x вщобра-ження, або людська, що створюе штучнi предмети i ix симулюе. Звiдси випливае ць лком виправданий висновок, що людина, створюючи предмети, симулюе дiяльнiсть Бога. Людськiй природi iманентна потреба у творчосп, у створеннi ново'' реальносп, i саме такого свггу, по вiдношенню до якого вона була би демiургом. Людина завжди прагнула облаштувати свiт, створюючи сво'' свiти, якi по сутi також були вiртуальними. Але у симуляцп, як i в будь-якiй гр^ ролi розподiляються; у Бодрiяра до такого роз-подiлу «залучаються», зокрема, «заруч-ники i терористи». Подiбно до Нiцше, фра-нцузький фшософ вiдзначае iснування мо-ралi рабiв, що ii уособлюють насолода, аморальшсть i безвiдповiдальнiсть, та мораль пашв, якiй притаманнi вщповщаль-нють i влада [6, с. 108]. На думку Бодрiяра, людина перестае бути природною, оскiльки вiдмовляеться вщ тваринних потреб i спря-мовуе бажання на те, що не е необхщним для ii фiзiологiчного (тваринного) вижи-вання. А раб залишаеться твариною, оскь льки шстинкт самозбереження в нього по-стае понад бажанням сощального визнання. Саме таким е, за фшософом, процес форму-вання символiчного обмiну у сощальному середовищi, тобто утворення того, що антропологи називають культурою.
Як зауважуе Бодрiяр, всi обмши в пер-вiсному суспiльствi спрямоваш на здобуття соцiального престижу. Ц обмiни не е щось
життево необхiдне для бюлопчно! людини, i саме тут iндивiд стае вперше людиною.
У безмежнiй грi симуля^в культ спо-живання е шструментом владно'1 стратеги манiпулювання, яка е сощальною долею спадкоемцiв рабських клаав. «Споживання, цiнностi споживання визначаються як голо-вний критерiй ново'1 дискримшаци: тдтри-мка цих цiнностей грае роль ново'1' морал^ призначено'' для рабiв» [1, с. 56]. Тшьки зараз манiпуляцiя вiдбуваеться не просто на рiвнi мiжособистiсних стосунюв, а значно глибше та радикальшше, на рiвнi коду та знаку. Це перехщ вiд контролю шструмен-тами виробництва до контролю коду, в якому Бодрiяр вбачав велику сощальну ре-волюцiю, рiвну за масштабом революци ш-дустрiальнiй.
В однш iз праць Бодрiяр пропонуе на розсуд читача притчу про суспшьство споживання: «Меланезшсью туземцi були за-чарованi пролiтаючими в небi лiтаками. Але нiколи цi предмети до них не спускались. ... Тому туземщ почали робити подо-бу л^ака з гшок i лiан, видiлили шматки земл^ котрi вони ретельно освiтлювали вноч^ i почали терпляче чекати, коли спра-вжнi лiтаки там приземлятимуться» [5, с. 5]. Подiбною до цих туземщв е сучасна людина, яка вщдаеться шопiнгу серед джу-нглiв вiтрин та супермаркетiв. Споживаючи симулякри щастя, вона очiкуе, що разом з новою парою туфель чи новим 1-рЬопе при-йде щастя. «Споживанням керуе магiчна думка; повсякденшстю життя керуе мента-льшсть дива» [6, с. 87]. Як i примiтивнi народи, сучасне захщне суспiльство вiрить у всемогутшсть знакiв, тобто товарiв. Багатс-тво та достаток - це накопичення знаюв щастя. Блага споживання переживаються у повсякденносп не як результат пращ чи процес виробництва, але як диво. Але в нас е техшчш засоби, як роблять нашу мапю бшьш дiевою: лiтаки не спускаються до ме-ланезiйцiв, але в нашi телевiзори чи
комп'ютери зл^аються образи 3i всього свггу. Однак сутнiсть вiд цього не змшю-еться.
Природне бажання людини бути щас-ливою в суспшьста споживання стае еквь валентом порятунку. Мiф щастя е втшен-ням в сучасному суспiльствi мiфу рiвностi. Щастя людини епохи симулякрiв у добро-бутi та комфортi, а тому все зводиться до кшькосп речей та знаюв, якi були накопи-ченi людиною протягом життя.
Споживання - це система, яка забезпе-чуе регуляцiю знакiв та штегращю групи: це одночасно моральшсть (система щеоло-гiчних цiнностей) i система комушкаци (структура зовнiшностi). Коли ми щось покупаемо, ми тим самим спшкуемося з членами суспшьства. Завдяки речам ми сповь щаемо iнших, до яко'' групи ми належимо. «Знаки, товари i культура безперервно переплетет. Високе мистецтво, людське тiло, секс i абстрактна теорiя - все це знаки i всi вони для продажу» (переклад наш - М. О.) [7, с. 1].
Виробляючи «природш» потреби, сус-пшьство виробляе i людину як персону. Безкшечш рекламнi виклики персо-налiзувати себе, купуючи той або шший предмет, залежно вiд рiвня доходiв, вияв-ляють, що нiкого немае: «Особистють у якостi абсолютно'' щнносп, з ii незнищен-ними рисами, така, якою ii зробила вся за-хiдна традищя в органiзаторському мiфi про суб'ект, з його пристрастями, волею, характером або його банальшстю, ця осо-бистють вiдсутня, вона мертва у нашому функцiональному всесвiтi» [5, с. 118-119].
Система спожитих людиною речей, ар-тикулював Бодрiяр, мае щеолопчну функ-цiю, яка полягае у такому: «Вона дае нам всього лише гру в тдвищенш сощального статусу, оскшьки будь-якi вiдмiнностi по-чаткове iнтегрованi у систему» [4, с. 166]. Це i е щеолопя демократа. Однак участь у цш грi потребуе вiд шдивща активно'' учас-
т у споживанш. Безкшечний примус, що йому тддаеться сучасна людина - примус до споживання. При цьому споживаються не сам1 реч1, а фантазми, як1 ховаються за ними, 1 як виконують функщю адаптацп людини у сощально-економ1чнш систем1.
Одшею з особливостей впливу симуля-кр1в на людину е те, що дарування вщбува-еться без вщдарювання, 1 вщповюти на цей дар руйнуванням або жертвоприношенням неможливо. Так, наприклад, неможливо вщповюти на «дарунки» ЗМ1, оскшьки вони мають монопол1ю на код. Сдиний вихщ, вважае Бодр1яр, полягае в тому, щоб обер-нути проти системи сам принцип п влади, тобто неможливосп вщповвд та уявлення. «Кинути систем1 такий виклик, на який вона не зможе вщповюти шчим, кр1м свое'' власно'' загибел1 1 краху. Нехай система сама вб'е себе, вщповщаючи на багаторазо-вий виклик смерт та самогубства» [6, с. 99]. Отже, Бодр1яр говорить про смерть в символ1чному сенс1, якою, наприклад, «була» вщмова сорбонських студенев у травш 1968-го вщ отримання диплом1в по сощологл. На такий виклик уся грандю-зна машина придушення не була готова вщповюти.
Повертаючись до сучасного людського образа в1трини, слщ вщзначити, що в акт споживання шдивщ не юнуе як повнощн-ний суб'ект, адже саме рекламш, в1тринш образи надають цю фантазматичну повно-щншсть людиш, завдяки чому вщбуваеться формування нового людського образу в до-бу симулякр1в.
Людська природа, хоч 1 тддаеться впливу симуляцшних процеав, але тим не менш, як запевняе нас Бодр1яйр, людина вщмовляеться вщ свого повного розчинен-ня у симулякр1. Людина шукае порятунку у протилежностях, аби зберегти автентичну сутнють, залишити у сво'й пам'ят очищений вигляд речей. Як зазначае Бодр1яр в «Симулякрах 1 симуляцп», вс виступи про-
ти системи виявляються тдкршленням реального засобами уявного: брехня живить правду, порушення - закон, революцiя -каттал. «Курс гормонального лiкування через заперечення та кризу. 1деться про те, щоб подати доказ iснування реального через уявне, доказ юнування ютини через скандал, доказ юнування закону через порушення, доказ юнування працi через страйк, доказ юнування системи через кризу ...доказ iснування мистецтва через ан-тимистецтво... Усе переходить у свою про-тилежнiсть, аби залишитися в пам'ятi людей у своему очищеному виглядi» [3, с. 30]. Фшософ наголошуе: всi влади, вс шститу-ци говорять про самих себе iз заперечен-ням, намагаючись через симуляцiю смертi уникнути свое'' власно'1 агонп. «Влада може шсценувати свое вбивство, аби вщнайти проблиск iснування та легiтимностi» [3, с. 31]. Людське прагнення вщнайти свою реальнють, регенеруючи уявне, сприяе таким процесам, коли «людина бшьше не ходить, проте займаеться оздоровчим б^ом» [3, с. 23]. Повсюди вщновлюють втрачеш здiбностi, або втрачене тiло, або втрачену соцiалiзацiю, або втрачений смак до 1'ж1. Знову винаходять нестачу, аскетизм, дику природшсть, здорову ''жу, йогу, що зникла у суспiльствi споживання.
Отже, в безоднi симулякрiв, в лопщ вiдмiнностей кожен шукае свое обличчя. I чи вщнайде це обличчя людина? Вщповщь на це питання у Бодрiяра еволюцiонувала. Так, у згаданш вище роботi «Симулякр i симуляцiя», написанiй 1981 року, вш до-тримаеться думки, що «курс лшування» вiд симулякрiв у людини вщбуваеться через заперечення та кризу. Натомють пiзнiше, у книзi «Прозорiсть зла» (1990) вiн приходить до висновку, що «бути самим собою
стае ефемерним досягненням. ...Чи людина я? Чи машина? На щ антрополопчш питання вщповвд бшьше нема» [4, 38]. Особис-■псть, таким чином, поступово втрачае мо-жлив1сть вибудовувати свш власний виб1р.
Концепц1я симулякр1в Бодр1яра, при-ваблива та лог1чна, натомють вона - лише один з р1зновид1в юнування людини у су-часному св1т1. А бути нам рабом, паном, або зовс1м вщмовитись в1д ще! категорп под1лу - це особистий виб1р кожного з нас. Адже у цьому свш ми дем1урги, i хто хоче, той цим вибором користуеться.
Перспективи. В статп було розглянуто кшька характерних особливостей впливу феномена симулякру на людину в контекстi сучасносп. Проте для цШсного фшософсь-кого аналгзу симулякр залишаеться новим та перспективним предметом дослщження.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бодрийяр, Ж. К критике политической экономики знака [Электронный ресурс] / Ж. Бодрийяр.
- Режим доступа : http://www.koob.ru/baudrillard/.
2. Бодрийяр, Ж. Прозрачность зла / Ж. Бодрийяр. - М. : Добросвет, 2000. - 387 с.
3. Бодрiяр, Ж. Симулякр i симуляцш [Елект-ронний ресурс] / Ж. Бодаяр. - Режим доступу : http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t-=1492741/.
4. Бодрийяр, Ж. Система вещей / Ж. Бодрийяр.
- М. : Изд-во «Рудомино», 2000. - 218 с.
5. Бодрийяр, Ж. Общество потребления [Электронный ресурс] / Ж. Бодрийяр. - Режим доступа: http://www.koob.ru/baudrillard/.
6. Дьяков, А. В. Ж. Бодрийяр: стратегия «радикального мышления» / А. В. Дьяков.- СПб. : Изд-во СПбГУ, 2008. - 357 с.
7. Ritzer, G. Postmodern social theory [Електро-нний ресурс] / G. Ritzer. - Режим доступу : http://www.mcgraw-hill.com.
Поступила вредколегЮ 27.04.2012.
Принята в печать 31.08.2012.
