CC BY
143
УДК 616.441-002-08 ПАШКОВСЬКА Н.В.
ВДНЗ Украни «Буковинський державний медичний ун'терситет», м. Чернiвцi
СЕЛЕН i ЗАХВОРЮВАННЯ ЩИТОПОДiБНОÍ ЗАЛОЗИ
Резюме. У лекцП нaведенi вдомост про значення селену для забезпечення тиреодного гомеостазу, роль дефициту селену в патогенезi захворювань щитопо^бно! залози, а також ефективнють застосуван-ня селеновм'юних препаралв у лiкуваннi тиреопалй разного генезу. Ключовi слова: захворювання щитоподiбноíзалози, селен, селеновмiснi препарати.
—i ' ,—> ®
u Лекция для врачей
1_1 /Lecture for Physicians/
International journal of endocrinology
Загальновщомо, що недостатшсть селену в харчуванш е поширеним станом, що чинить р1зш несприятлив1 впливи на здоров'я людини. Водночас проблема рол1 дефщиту цьо-го мкроелемента в розвитку та прогресуванн1 тиреощних захворювань на сьогодн1 е одшею з найбтьш дискус1йних. Попри незаперечш докази есенц1альност1 селену для щито-подабно! залози (ЩЗ), ставлення науковщв та практичних л1кар1в до застосування селеновм1сних препарат1в для про-фтактики та л1кування тиреопат1й р1зного генезу залиша-еться неоднозначним.
Вщомо, що потреба в селеш на 90 % задовольняеться харчовими продуктами й на 10 % — питною водою. Отже, головна причина селенодеф1цитних стан1в — недостатне надходження цього м1кроелемента з !жею через його низь-кий вм1ст у Грунт1 ольськогосподарських угщь. Слщ зазна-чити, що проблема дефщиту селену, як 1 йоду, характерна для всх територш нашо! планети, вщдалених вщ св1тового океану, що пов'язано 1з вимиванням цих м1кроелемент1в 1з верхнк шар1в Грунту пщ час танення льодовиюв [8, 34]. Не-достатне забезпечення селеном зареестровано практично в уск рег1онах Укра!ни [1, 2, 22]. Особливо! актуальности на-бувае значення забруднення довкшля. Зокрема доведено, що пщвищена експозиця токсикант1в (свинцю, кадм1ю, ртут1, миш'яку, алюм1н1ю) серед населения деяких кра!н спричиняе деф1цит селену через порушення його всмокту-вання, зокрема в ланцюгу харчування «Грунт — рослина — тварина». Кр1м того, ршень поглинання цього мкроеле-мента залежить вщ рН Грунту, активност1 мшрооргашзм1в, хмчно! форми селену, опадав тощо. Останшм часом де-ф1цит даного мкроелемента пов'язують також 1з змшою структури харчування населення, меншим споживанням м'яса, риби та 1нших морських продукт1в, що разом 1з зер-новими е основним джерелом селену. При цьому внаслщок тешолопчно! переробки продукт1в деф1цит селену в них посилюеться [3, 12].
Селен був вщкритий у 1817 роцi М.Г. Клапортом, а в по-дальшому детально описаний i названий на честь грецько! Селени (богинi мюяця) Я. Берцелiусом [24]. Вiн справедливо вважаеться найбтьш суперечливим за даею на живi сис-
теми елементом: yci його сполуки отруйш, проте в тканинах бiльшосгi оргашзмш знаходять селен у концентрац1ях вщ 0,01 до 1,0 мг/кг, причому до орган1в i3 найвишим BMicroM вщносять ЩЗ. При оптимальному селеновому статуа кон-центраця цього мкроелемента в сироватцi кровi людини становить 115—120 мкг/л, а деф1цит селену проявляеться при концентрациях нижче за 80 мкг/л [3].
Слщ зазначити, що тривалий час селен вважався ви-ключно токсичним i навиъ канцерогенним елементом. Так, ще наприюнщ XIX ст. було вщзначено, що навиь малi дози селену викликають тяжк! отруення у тварин i людини у вигляд! токсичного гепатиту, спленомегалй, анеми. Надлишок споживання селену (переважно спричинений споживанням рослин роду Astragalus — природних бюаку-мулятор1в м1кроелемента) викликае вщоме захворювання худоби — алкащоз (у народ! його називають вертячкою). У домашн1х тварин, уражених цим недугом, випадае шерсть, деформуються роги й копита. Через розлади зору й нерво-во! системи порушуеться координац1я рух1в, i тварини ру-хаються по колу. У подальшому токсичн1сть сполук селену почали пояснювати iндукцiею виснаження кл1тинного глутатiонy Часниковий запах, що йде вщ ос16 з передозу-ванням селену, зумовлений екскрецiею диметилселенщу [12, 24].
Тльки в 50-60-х роках минулого стор1ччя була доведена необхщнють цього елемента для нормально! життедяль-ност1 органiзму та з'ясовано, що селен — один з ключових компонент функцiональних селенопроте'Ыв, у синтезi яких беруть участь арковмюш амiнокислоти й селен. На сьогодш описано близько 200 р1зних селеноцисте!нвмiсних селенопроте!нiв. Селеноцистеш вiдрiзняеться вщ цистешу тим, що в ньому атом арки замщений на атом селену, при цьому хМчш властивосп залишаються незм!нними, але наявнiсть селену робить цю амiнокислоту 61льш нуклео-ф1льною, тому 61льш активною [29].
© Пашковська Н.В., 2015
© «М1жиародний еидокринолопчний журнал», 2015 © Заславський О.Ю., 2015
Осктьки дефщит селену позбавляе кл1тину здатносг1 синтезувати зазначен1 протеши, ефекги, пов'язан1 з недо-статшм споживанням селену, спричинен1 недостатн1стю в оргашзм1 одного специф1чного селенопротешу або бтьше. З 1ншого боку, як вже зазначалося, надлишок селену в ж дае токсичний ефект 1 викликае отруення, причому пор1г м1ж необхщною й токсичною концентращями селену е до-сить вузьким.
Адекватне функцюнування ЩЗ забезпечують дек^лька груп селенопроте'Ыв: глутатюнпероксидази (GPx), дейо-динази (D), тюредоксинредуктази (TrxRs) та селенопротеш Р [23].
Глутатюнпероксидази — родина ферментав, що захища-ють орган1зм вщ окиснювального пошкодження. Загалом в орган1зм1 щентифшэвано 6 тип1в глутат1онпероксидаз. Зо-крема, GPx 1—3 катал1зують вщновлення Н2О2 та оргашч-них гщропероксидв, а GPx4 вщновлюе фосфолтщш та холестеролов1 гщропероксиди [34]. Як вщомо, для синтезу гормон1в ЩЗ потр1бно йодування тиреоглобул1ну в аш-кальн1й длянц порожнини фол1кул1в за д! тиреоперокси-дази та в присутност1 Н2О2. Синтез останнього регулюеться тиреотропним гормоном (ТТГ) через складну систему вто-ринних месенджер1в 1 е потенцшно небезпечним для тире-оцитш. Для захисту останшх функц1онуе система ефектив-ного антипероксидантного захисту. Зокрема, в ЩЗ людини щентифшовано 3 типи GPx [17].
Ще одна група селенопроте']^, що вщграе виняткову роль у тиреощному гомеостаз1, — ферменти родини дейо-диназ, що забезпечують процес послщовно! деградацН мо-лекули тироксину (Т4) як через каскадний шлях утворення його похщних — трийодтироншу (Т3), зворотного, або реверсивного, Т3 (гТ3), дийодтирон1н1в (Т2), монойодшрош-н1в (Т1) 1 тирон1ну (Т0), так 1 шляхом руйнування кон'югат1в тирео'1дних гормон1в 1з залишками арчано! й глюкуроново! кислот, а також продукпв окиснювального дезам1нування й декарбоксилювання тиреощних гормон]в [19].
Вщомо 3 типи дейодиназ, що забезпечують метабол1зм тирео'1дних гормон]в. D1 знаходиться в печ1нц1 та нирках, D2 — у серщ, коронарних артер1ях, гладеньких м'язах арте-р1й, скелетних м'язах, нервов1й систем1, у жировш тканин1 та в ЩЗ, D3 — в ембр1ональн1й тканин1, плацента, печшщ та шюрг D1 та D2 беруть участь у перетворенш Т4 на його активний метаболи Т3 шляхом дейодування в положеннях 5 та 5' ^ та D2), за допомогою D1 вщбуваеться продук-ця Т3 для експорту в плазму, D2 регулюе локальну тканинну активн1сть Т3 та доступшсть його для ядерних рецептор1в. Водночас D3 1нактивуе тиреощш гормони шляхом утворення гТ3 1з Т4 та Т2 1з Т3 та гТ3 [33].
Як вщомо, вщ 60 до 80 % загально! ылькосп тиреощних гормон]в, що виробляються ЩЗ, надходить у кров у форм1 Т4, який е вщносно малоактивним гормоном (його ще на-зивають прогормоном, що слабо зв'язуеться безпосередньо з рецепторами тиреощних гормон1в у тканинах). При цьому значна частина Т4 безпосередньо в клгтинах конвертуеть-ся в бюлопчно активну форму — Т3. Зокрема, 80—90 % Т3 продукуеться на периферй шляхом дейодування 40 % цир-кулюючого Т4 за допомогою D, 1 тльки 10—20 % гормону утворюеться безпосередньо в ЩЗ. Тому порушення цього мехашзму супроводжуеться кл1тинним гшотиреозом, адже
в той час як сироватковий р1вень Т3 знижуеться до 30—40 %, але все ще залишаеться в межах нормальних референтних значень, зменшення р1вня Т3 у тканинах становить понад 70-80 % [11, 19].
При дефщил селену в оргашзм1 або при генетичному дефект1 дейодинази, що зумовлюе ц знижену активн1сть у тканинах, розвиваеться стан недостатност1 Т3, незважаючи на нормальний р1вень Т4 в плазм1 кров1, так званий euthyroid sick syndrome (синдром еутиреощно! слабкостi) [33].
Ще одшею важливою для функцюнування ЩЗ групою селенопротеiнiв е група тюредоксинредуктаз, що забезпечують НАДФН-залежне вiдновлення тюредоксину TrxRsl знаходиться в цитозолi та ядрi, TrxRs2 — у мiтохондрiях, тiореодоксин-глутатiонредуктаза — у яечках. Отже, TrxRs е важливими для пролiферацii клiтин, регулюють життедь яльнiсть клiтин шляхом регуляцй окиснювально-вщновно-го гомеостазу та апоптозу [9, 19].
Близько 60 % сироваткового селену входить до складу селенопротешу Р Вважаеться, що концентращя в кровi е об'ективним маркером селенового статусу органзму Крiм того, цей ензим виявлений у тканинах оргашзму, е тран-спортною формою селену й забезпечуе його транспорту-вання з печiнки та розподiл по всьому оргашзму. Також е даш, що функця селенопротешу P пов'язана iз захистом ендотелiальних клiтин вiд деструкцй пероксиниритом [23, 29].
Отже, недостатне надходження селену в органом спричиняе дефгцит цглог низки ключових для нормального функцюнування ЩЗ протеже, що створюе передумови розвитку та прогресування тиреогдних захворювань.
Особливо небезпечною е одночасна нестача селену та йоду, осыльки за умов йодного дефщиту в ЩЗ пд впливом шдвищено! активносп ТТГ посилюеться накопичення H2O2. При цьому одночасний дефiцит селену призводить до зниження акгивностi GPx, а саме GPx3. Отже, надлишок Н2О2 не може бути нейтралiзований GPx, що призводить до руйнування клгган ЩЗ i фiброзу внаслiдок шфтьтрацй макрофагами. Макрофаги синтезують TGF-P, що блокуе пролiферацiю епiтелiальних клiтин i стимулюе пролiфера-цiю фiбробластiв. Цитотоксичний вплив Н2О2 на тиреоци-ти включае каспазо-3-залежний апоптоз, що при певнш концентрацй Н2О2 переходить в щдукцш некрозу [9, 17]. Щ патогенетичнi механiзми можуть призвести до практично повного руйнування ЩЗ протягом деылькох роив.
Крiм того, за умов дефщиту селену зменшуеться актив-нiсть D типу 1 i типу 3, що спричиняе зниження конверсй тиреощних гормонiв. Слiд зазначити, що на тл йодного дефщиту компенсаторно зростае акгивнiсть D типу 2 у головному мозку, тим самим забезпечуеться локальна продукщя достатньо! кiлькостi Т3 (принаймш протягом пренатально-го та раннього постнатального перiодiв), незамiнного для розвитку нервово! системи. Одночасний дефiцит селену, який спричиняе зниження дейодиназно! активносп, об-межуе можливiсть спрацьовування зазначеного компенсаторного мехашзму, що посилюе загрозу розвитку мжседе-матозного кретитзму [6, 33].
Вщомо, що поширешсть мксседематозного кретинiзму дуже висока в Центральнш Африцi, де населения страж-дае вiд поеднаного й вираженого дефщиту йоду та селену.
При цьому заслуговуе на увагу той факт, що монотерап!я йодом у цих регiонах все одно супроводжуеться розвитком мiкседематозного кретишзму з ф16розною дегенерацiею ЩЗ, спричиненою пошкодженням тиреоцитiв. З 1ншого боку, юнують данi, що достатне забезпечення селеном без попереднього вхдновлення дефщиту йоду може пог1ршити перебiг ппотиреозу, що вказуе на необхiднiсть проведения одночасно! селеново! та йодно! профилактики в регiонах з поеднаним дефщитом цих мiкроелементiв [15].
Також юнують дат, що в!д р1вня забезпечення селеном залежить об'ем ЩЗ i, вщповщно, частота дифузного зоба [2, 10, 14, 22]. Так, у результата проведення у Францй раидомiзованого плацебо-контрольованого кл1н1чного до-слщження SU.VI.MAX (Supplementation En Vitamines Et Mineraux Anti-Oxydants) встановлена зворотна кореляця м!ж об'емом ЩЗ i вм1стом селену в органiзмi ж1нок [10]. В шших роботах зазначаеться, що в дней з ендемiчним зобом, як! проживають у районах 1з дефщитом йоду й селену, споживання т1льки йоду не призводить до зменшення об'ему ЩЗ. При цьому чим б!льш вираженим е дефщит селену, тим менш ефективною е йодна профiлактика в аспект зменшення об'ему ЩЗ [14, 20].
Дещо неоднозначними е дат щодо зв'язку частоти вузлового зоба 1з селеновим статусом оргашзму. Зокрема, M. Samir та M.Y el-Awady [25] виявили низьку концентра-ц!ю селену в плазмi оаб з множинними вузлами ЩЗ жрв-няно 1з представниками контрольно! групи. Також встанов-лено кореляцiйнi зв'язки м1ж статусом селену, об'емом ЩЗ i частотою розвитку та розм1ром вузлових утворень. Водно-час шшими науковцями не виявлено зростання ризику розвитку вузлових утворень в оаб 1з дефiцитом селену [10].
Дослщженнями останнiх рок!в встановлено зв'язок м!ж селеновим статусом органiзму i розвитком раку щи-топоШног залози. Так, у масштабному популяц!йному до-слiдженнi JANUS Serum Bank, шшщованому Норвезьким товариством спецiалiстiв з раку, п!д час якого проанал!зо-вано близько швмтьйона зразкiв сироватки кров1 170 000 донор1в, встановлено зворотну кореляцiю м1ж частотою карцином ЩЗ i концентрацiею селену в кров! При цьому в пащештв з раком ЩЗ вона виявилася найнижчою [18]. 1с-нуе думка, що на тл1 дефiциту селену виникають мутацй з перетворенням протоонкогену RAS на онкоген, унаслщок чого порушуеться регуляцiя подолу кл1тин. Помилки в ре-гуляц!! RAS можуть призвести до росту пухлини й метаста-зування [17, 28].
Найбiльше число дослщжень останнiх рок!в присвяче-но вивченню рол! дефщиту селену в розвитку авто!мунних захворювань ЩЗ та оцшщ ефективносп застосування селеновмюних препарапв при цих патолопчних станах.
Зокрема, показано, що в селенодефщитних регюнах вища захворювашсть на автомунний тиреогдит (А1Т), що пов'язують з1 зниженням активносп селеновмiсно!' GPx у клгганах ЩЗ [1, 11, 13].
У результат! численних проспективних дослщжень доведено ефектившсть застосування селеновмюних засоб!в у хворих на А1Т [1, 5, 16, 31, 32]. У бгльшосп з них селен призначали у форм! селенометiонiну або селениу натрш (у дозах 50—200 мкг на добу) протягом 3—12 мюяц!в. При цьому паи!енти з гшотиреозом отримували замюну терапш
левотироксином в адекватних дозах. Практично у вс!х до-сл!дженнях продемонстроване зниження р1вн1в антит!л до тиреощно! пероксидази (ТПО) вже через 3 мюящ, причому зазначена динамiка збер!галася при подальшому прийомi препарат1в. Сл!д зазначити, що зниження рiвнiв антипл до ТПО було б!льш значущим в осiб, як! мали вищий !х почат-ковий титр. Також на тл! прийому селеновмiсних препарата поряд !з зниженням р!вн!в антит!л до ТПО встановлено покращення ехоструктури ЩЗ [53].
На думку автор!в, ефективн!сть препарат!в селену пов'язана !з зростанням активност! GPx ! TR в тканин! ЩЗ [13]. Результати дослщжень свщчать, що селен мае !муно-тропну дш, мехашзм яко! пов'язують з його здатшстю ак-тивувати гени, що кодують прозапальн! циток!ни [10, 25].
В!домо, що антит!ла до ТПО й тиреоглобулшу виявля-ються в 10—20 % жшок репродуктивного в!ку [37]. У пере-важно! б!льшосп з них функця ЩЗ не порушена. Водночас нав!ть за умов еутиреозу в жшок !з п!двищеним р!внем ан-типл до ТПО збтьшуеться ризик передчасного перериван-ня ваптносп та розвитку п!сляпологових тиреопат!й. Так, показано, що частота викидн!в у ваптних з нормальною функи!ею ЩЗ удв!ч! вища в раз! наявносл п!двищених р!вн!в антипл до !! антиген!в. Зважаючи на це, на особливу увагу заслуговуе той факт, що призначення селену жшкам !з пщвищеним титром антит!л до ТПО упродовж та п!сля ваг!тност! сприяе зниженню титр!в антит!л, покращуе ехо-структуру ЩЗ, знижуе частоту пюляпологово! тирео!дно! дисфункц!! та г!потиреозу.
Також роботами останн!х рок!в показана ефектившсть призначення селеновмюних препарат!в при хворобг Грейвса. Зокрема, у пащентав !з цим захворюванням, як! мешкають у Хорват!! (рег!он! !з найнижчим споживанням селену в бврош), здшснено пор!вняльну оц!нку ефектив-ност! застосування метимазолу та комб!нованого призначення метимазолу й комплексу антиоксидантав (вггамши Е, С, Р-каротин ! селен у доз! 60 мкг/добу), оск!льки зазна-чен! вггамши не ттьки зменшують прояви оксидативно-го стресу, а й покращують засвоення селену оргашзмом. Встановлено, що внасл!док застосування комбшовано! те-рапй, поряд !з зростанням плазмово! концентрац!! селену, в!рог!дно больше п!двищувалася еритроцитарна активн!сть GPx пор!вияно з контрольною групою. Сл!д в!дзначити, що еутирео!дний статус був досягнутий швидше в груп! ошб, як! отримували комбшовану терап!ю метимазолом ! антиоксидантами [38].
Особливого значення набувае той факт, що в оаб !з хворобою Грейвса виявлена негативна кореляц!йна залежн!сть м!ж р!внем антител до рецептора ТТГ ! плазмовою концен-трац!ею селену [35]. Зважаючи на це, перспективними вба-чаються досл^дження, спрямован! на пошук селеновм!сних антитирео!дних засоб!в, представником яких е метилселе-но!м!дазол. У даний час розробляються шш! молекули, що в!дкривае нов! перспективи лкування [26].
Останн!м часом опубл!кован! дан! щодо ефективнос-т! препарат!в селену в комплексному лжуванш хворих на ендокринну офтальмопатт. Зокрема, в рандомгзованому подвшному сл!пому плацебо-контрольованому дослщжен-ш EUGOGO (бвропейська група з офтальмопат!! Грейвса) вже через 6 мюящв в!д початку лiкувания у хворих, як!
додатково отримували селешт натр1ю в доз1 200 мкг/добу, значно покращилась яюсть життя (у понад 70 % ос1б про-ти 22 % пащенпв контрольно! групи), знизилось ураження очей (у 61 % проти 35 %) 1 значно сповтьнилось прогре-сування офтальмопатй. При цьому пог1ршення переб1гу захворювання встановлено пльки в 7 % пащенпв, яю отримували селен, проти 26 % пащенпв, як! отримували плацебо [21]. Аналопчш результати були отримаш при проведен-н1 шших дослщжень [5, 27].
Згщно з рекомендациями ВООЗ ж1нки повинн1 отри-мувати 55 мкг на добу, чоловки — 70 мкг на добу, а дти —
1 мкг селену на 1 кг маси тша. За природних умов селен надходить в орган1зм людини з 1жею у вигляд селеновмю-них ам1нокислот — селеномет1он1ну й селеноцистешу. При штучному забезпеченн1 оргашзму селеном використову-ються як його неоргатчш сполуки у вигляд1 селенпу або селенату натр1ю, так 1 орган1чш, отриман1 1з використанням бютехнологш м1кробного або др]жджового походження [12, 29, 34].
Серед препарапв, до складу яких входять орган1чн1 сполуки селену, на особливу увагу заслуговуе Оксил1к («Вьор-ваг Фарма», Н1меччина). Одна капсула препарату м1стить: природного селену (у вигляд1 дргжджв) 50 мкг, виамь ну С — 300 мг, вгтамшу Е (природного походження токоферол, дистилят 1з рослинно! оли) — 36 мг, провиамшу А —
2 мг (диспергований бета-каротин), л1коп1ну (каротинощу
3 екстракту томапв) — 2 мг. До складу Оксилку входить орган1чний селен в комплекс1 з цистешом 1 мет1он1ном. За-вдяки цьому м1кроелемент швидко засвоюеться й активно залучаеться в б1ох1м1чн1 процеси синтезу селеновмюних проте'Ыв. Вщомо, що селеномет1он1н ефективн1ше абсор-буеться в шлунково-кишковому тракт1, нж неорган1чн1 похщш селену, а його надходження в оргашзм сприяе вь рогщно бтьш суттевому пщвищенню маркер]в селенового статусу [16, 30].
Також слщ зазначити, що використання орган1чних сполук селену е бтьш безпечним, щж неорган1чних. Справа в тому, що неорган1чний селен, що надходить в органзм у вигляд селенат- або селени-анюшв, швидко вщновлю-еться до селеноводню, який дуже повтьно пщдаеться ути-л1заци з утворенням спиртовмюних сполук селену. Лише обмежена кшьюсть цього елемента, що входить до складу селеноводню, залучаеться до синтезу селенопроте'Ыв. При цьому якщо ыльюсть неорган1чного селену перевищуе ыльюсть втьного цистешу, цей м1кроелемент може нако-пичуватися в кл1тинах у вигляд1 вкрай токсичного втьного гщроселени-анюну [23, 34].
Кр1м того, м1кронутр1енти (виамши, макро- та мшро-елементи) е х1м1чно й ф1з1олог1чно активними речовинами, що здатш взаемодяти з шшими субстанщями, а також одна з одною. Щ взаемод! можуть спричинити як посилення, так 1 зниження ефекту вщ прийому в1там1нно-м1неральних комплекав [4]. Завдяки синерг1чним властивостям селену та вггамшв А, Е 1 С, що входять до складу Оксилку, засво-ення м1кроелемента суттево зростае. Усе це визначае ефек-тивн1сть та безпечн1сть використання цього препарату в комплексному лкуванш захворювань ЩЗ.
Отже, результати численних дослщжень останнк ро-к1в визначили дефщит селену як один з найбтьш вагомих
чинник!в розвитку й прогресування бiльшостi захворювань ЩЗ, що вказуе на необхщнють запровадження ефективних заходв селенопрофiлактики в регiонах iз недостатшм спо-живанням цього м1кроелемента. У свою чергу, селеновмiснi препарати демонструють значну ефективнiсть при застосу-ванш в комплексному лiкуваннi тиреопат1й, у першу чергу автсшунного генезу, що визначае перспективнють !х засто-сування при рiзних захворюваннях ЩЗ.
Список лператури
1. Гончарова О.А. Селен и щитовидная железа (обзор литературы и данные собственных исследований) / О.А. Гончарова // Ендокринологiя. — 2014. — Т. 19, № 2. — С. 149-155.
2. Кравченко В.1. Дослiдження впливу дефщиту селену на розвиток дифузного зоба в дтей Чернiгiвськоi областi [Текст] / В.1. Кравченко, О.1. Осадщв, 1.М. Андрусишина // Ендокринолог1я. — 2012. — Т. 17, № 3. — С. 7-12.
3. Сенькевич О.А. Диагностика обеспеченности человека селеном и оценка степени его дефицита / О.А. Сенькевич, Н.А. Голубкина, Ю.Г. Ковальский // Дальневосточный медицинский журнал. — 2011. — № 4. — С. 78-80.
4. Чурсина Т.Я. Маленькие игроки большого оркестра, или Как «лет до ста расти нам без старости» [Текст] / Т.Я. Чурсина, К.А. Михалев // Therapia. Укратський медичний вi-сник. — 2015. — № 2. — С. 55-58.
5. A Prospective Investigation of Graves' Disease and Selenium: Thyroid Hormones, Auto-Antibodies and Self-Rated Symptoms / J. Calissendorff, E. Mikulski, E.H. Larsen [et al.]// Eur. Thyroid J. — 2015. — Vol. 4, № 2. — P. 93-98.
6. Arrojo E. Type 2 deiodinase at the crossroads of thyroid hormone action / E. Arrojo, R. Drigo, A.C. Bianco // Int. J. Biochem. Cell Biol. — 2011. — Vol. 43, № 10. — P. 1432-1441.
7. Beckett G.J. Selenium and endocrine systems / G.J. Beckett, J.R Arthur// J. Endocrinol. — 2005. — Vol. 184, № 3. — P. 455465.
8. Brigelius-Flohe R. The Evolving Versatility of Selenium in Biology/R. Brigelius-Flohe //Antioxid. Redox Signal. — 2015. — Vol. 23, № 10. — P. 757-760.
9. Demelash A. Selenium has a protective role in caspase-3-dependent apoptosis induced by H2O2 in primary cultured pig thyrocytes /A. Demelash, J.O. Karlsson, M. Nilsson [et al]// Eur. J. Endocrin. — 2004. — Vol. 150. — P. 841-849.
10. Derumeaux H. Association of selenium with thyroid volume and echostructure in 35- to 60-year-old French adults / H. Derumeaux, P. Valeix, K. Castetbon [et al.] // Eur. J. Endocrinol. — 2003. — Vol. 148 (3). — P. 309-315.
11. Drutel A. Selenium and the thyroid gland more good news for clinicians / A. Drutel, A. Franoise, C.D. Philippe // Clin. Endocrinol. — 2013. — Vol. 78, № 2. — P. 155-164.
12. Duntas L.H. Selenium: an element for life / L.H. Duntas, S. Benvenga//Endocrine. — 2015. — Vol. 48, № 3. — P. 756-775.
13. Duntas L.H. The Role of Iodine and Selenium in Autoimmune Thyroiditis / L.H. Duntas // Horm. Metab. — 2015. — Vol. 47, № 10. — P. 721-726.
14. Effect of oral iodized oil on thyroid size and thyroid hormone metabolism in children with concurrent selenium and iodine deficiency / M.B. Zimmermann, P. Adou, T. Torresani [et al.] // European Journal of Clinical Nutrition. — 2000. — Vol. 54. — P. 209-213.
15. Effect of selenium supplementation on thyroid hormone metabolism in an iodine and selenium deficient population /
B. Contempre, N.L. Duale, J.E. Dumont [et al.] // Clinical Endocrinology. — 1992. — Vol. 36. — P. 579-583.
16. Effects of a six month treatment with selenomethionine in patients with autoimmune thyroiditis / L.H. Duntas, E. Mantz.ou, D.A. Koutras // European Journal of Endocrinology. — 2003. — Vol. 148. - P. 389-393.
17. Generation of oxygen free radicals in thyroid cells and inhibition of thyroid peroxidase / M. Sugawara, Y. Sugawara, K. Wen [et al.]//Experimental Biology and Medicine. — 2002. — Vol. 227. — P. 141-146.
18. Gislefoss R. The Janus serum bank and biomarkers of cancer/R. Gislefoss, E. Jellum //Norsk Epidemiologi. — 2006. — Vol. 16, № 1. — P. 53-57.
19. Lacka K. Significance of selenium in thyroid physiology and pathology / K. Lacka, A. Szeliga // Pol. Merkur. Lekarski. — 2015. — Vol. 38, № 228. — P. 348-353.
20. Lone Banke R. Selenium status, thyroid volume, and multiple nodule formation in an area with mild iodine deficiency / R. Lone Banke, S. Lutz//Eur. J. Endocrinol. — 2011. — Vol. 164, № 4. — P.585-590.
21. Marcocci C. European Group on Graves' Orbitopathy. Selenium and the course of mild Graves'orbitopathy / C. Marcocci, GJ. Kahaly, G.E. Krassas [et al.] // N. Engl. J. Med. — 2011. — Vol. 364, № 20. — P. 1920-1931.
22. Osadtsiv O.I. Selenium efficiency in prophylaxis and complex treatment ofdiffusegoiter/ O.I. Osadtsiv, V.I. Kravchenko, I.M. An-drusyshyna //Lik. Sprava. — 2014. — № 7-8. — P. 110-116.
23. Roman M. Selenium biochemistry and its role for human health / M. Roman, P. Jitaru, C. Barbante // Metallomics. — 2014. — Vol. 6. — P. 25-54.
24. Russell B. Selenium stories / B. Russell // Nature Chemistry. — 2011. — Vol. 3, № 7. — P. 570.
25. Samir M. Serum selenium levels in multinodular goiter / M. Samir, M.Y. el-Awady // Clinical Otolaryngology and Allied Sciences. — 1998. — Vol. 23. — P. 512-514.
26. Selenium analogues of antithyroid drugs — recent developments/ G. Roy, G. Mugesh // Chemistry and Biodiversity. — 2008. — Vol. 5. — P. 414-439.
27. Selenium and the course of mild Graves' orbitopathy /
C. Marcocci, G.J. Kahaly, G.E. Krassas [et al.]//The New England Journal of Medicine. — 2011. — Vol. 364. — P. 1920-1931.
28. Selenium decreases thyroid cancer cell growth by increasing expression of GADD153 and GADD34 / M.A. Kato, D.J. Finley,
C.C. Lubitz [et al.] // Nutr. Cancer. - 2010. - Vol. 2, № 1. -P. 66-73.
29. Selenium in the environment, metabolism and involvement in body functions / Y. Mehdi, J. Hornick, L. Istasse [et al.] // Molecules. - 2013. - Vol. 18. - P. 3292-3311.
30. Selenium status, thyroid volume, and multiple nodule formation in an area with mild iodine deficiency /L.B. Rasmussen, L. Schomburg, J. Kohrle//Eur. J. Endocrinol. — 2011. — Vol. 164, № 4. - P. 585-590.
31. Selenium supplementation in patients with autoimmune thyroiditis decreases thyroid peroxidase antibodies concentrations / R. Gärtner, B.C.H. Gasnier, J.W. Dietrich [et al.]// Journal of Clinical Endocrinology and Metabolism. — 2002. — Vol. 87. — P. 1687-1691.
32. Selenium supplementation in the treatment ofHashimoto's/ K.A. Toulis, A.D. Anastasilakis, T.G. Tzellos [et al.] // Blackwell Publishing Ltd Clinical Endocrinology. — 2013. — Vol. 78. — P. 155-164.
33. Selenium, the thyroid, and the endocrine system/ J. Köhrle, F. Jakob, B. Contempre [et al.]// Endocrine Reviews. — 2005. — № 26. - P. 944-984.
34. Selenium: Its Molecular Biology and Role in Human Health / D.L. Hatfield, M.J. Berry, V.N. Gladyshev. — Springer Science + Business Media, 2012. — 598p.
35. Serum selenium levels in patients with remission and relapse of Graves' disease / T. Wertenbruch, H.S. Willenberg, C. Sagert [et al.]//Medicinal Chemistry. — 2007. — Vol. 3. — P. 281-284.
36. Size effect of elemental selenium nanoparticles (Nano-Se) at supranutritional levels on selenium accumulation and glutathione S-transferase activity /D. Peng, J. Zhang, Q. Liu [et al.]// Journal of Inorganic Biochemistry. — 2007. — Vol. 101. — P. 14571463.
37. Stagnaro-Green A. Thyroid disorders in pregnancy / A. Stagnaro-Green, E. Pearce//Nature Reviews Endocrinology. — 2012. - Vol. 8. - P. 650-658.
38. Supplementation with antioxidants in the treatment of Graves' disease: the effect on the extracellular antioxidative parameters / V. Bacic Vrca, F. Skreb, I. Cepelak [et al.] // Acta Pharmaceutica. — 2004. — Vol. 54. — P. 79-89.
39. Winther K.H. Does selenium supplementation affect thyroid function ? Results from a randomized, controlled, double-blinded trial in a Danish population / K.H. Winther, S.J. Bonnema, F. Cold//Eur. J. Endocrinol. - 2015. - Vol. 172, № 6. - P. 657667.
OmpuMaHO 02.10.15 M
Пашковская Н.В.
ВГУЗ Украины «Буковинский государственный медицинский университет», г. Черновцы
СЕЛЕН И ЗАБОЛЕВАНИЯ ЩИТОВИДНОЙ ЖЕЛЕЗЫ
Резюме. В лекции приведены сведения о значении селена для обеспечения тиреоидного гомеостаза, роли селенодефи-цита в патогенезе заболеваний щитовидной железы, а также эффективности применения селеносодержащих препаратов в лечении тиреопатий различного генеза.
Ключевые слова: заболевания щитовидной железы, селен, селеносодержащие препараты.
Pashkovska N.V.
State Higher Educational Institution of Ukraine «Bukovinian State Medical University», Chernivtsi, Ukraine
SELENIUM AND THYROID DISORDERS
Summary. Information about the importance of selenium for thyroid homeostasis, the role of selenium deficiency in the pathogenesis of thyroid disorders, as well as the effectiveness of using selenium-containing drugs in the treatment of thyroid pathology of various origins is given in the lecture.
Key words: thyroid pathology, selenium, selenium-containing drugs.
