Просвітителі Перечинщини Текст научной статьи по специальности «История. Исторические науки»

Научная статья на тему 'Просвітителі Перечинщини' по специальности 'История. Исторические науки' Читать статью
Pdf скачать pdf Quote цитировать Review рецензии ScopusВАК
Авторы
Журнал
Выпуск № 2 /
Коды
  • ГРНТИ: 03 — История. Исторические науки
  • ВАК РФ: 07.00.00
  • УДK: 93/94

Статистика по статье
  • 55
    читатели
  • 13
    скачивания
  • 0
    в избранном
  • 5
    соц.сети

Ключевые слова
  • просветители
  • перечинский район
  • закарпатье

Научная статья по специальности "История. Исторические науки" из научного журнала "Русин", Бачинський Iван Едмундович

 
Читайте также
Рецензии [0]

Похожие темы
научных работ
по истории и историческим наукам , автор научной работы — Бачинський Iван Едмундович

Текст
научной работы
на тему "Просвітителі Перечинщини". Научная статья по специальности "История. Исторические науки"

Іван БАЧИНСЬКИЙ
ПРОСВІТИТЕЛІ ПЕРЕЧИНЩИНИ
Історія нашого краю XVIII ст.- початку ХХ ст. пов'язана з життям і творчістю багатьох видатних діячів науки, культури і освіти які відстоювали народні інтереси, дбали за підняття духовного, освітнього, культурного та соціально-економічного рівня населення нашого краю. Деякі з них були або уродженцями Перечинщини, або певні періоди їхнього життя та діяльності пов’язані з нашим районом.
Церковний і культурний діяч, педагог, дослідник історії церкви, поет-сатирик канонік Іван Пастелій народився 21 січня 1741 р. в селі Мала Пастіль - нині село Пастілки Перечинського району. Від назви села згодом прийняв псевдонім Пастелій, а справжнє його прізвище - Іван Ковач.
Освіту здобув у навчальних закладах Ужгорода, Будапешта, Егера, був священиком у Хусті, Мукачеві, Гуменному, Керекні, працював професором етики в Мукачівській богословській школі. Для свого часу він був високоосвіченою людиною і свої знання, талант і здібності поклав розвиток духовності рідного краю. З 1787 по 1790 р. він був генеральним вікарієм Списького вікаріату з осідком в Кошицях, який входив до складу Мукачівської греко-католицької єпархії, яка тоді займала територію, тепер розділену між чотирма державами - Україною, Угорщиною, Словаччиною та Румунією, а тоді була під юрисдикцією Мукачівської греко-католицької єпархії. Закінчив свій земний шлях Пастелій в 1799 р. і похований в Ужгороді.
Своїми працями «Історія Мукачівської єпархії» та «Про походження русинів» заклав основи історичної концепції Закарпаття і започаткував вивчення такої важливої теми як історія церкви краю. Ужгородський науковець Дмитро Данилюк по праву назвав Івана Пастелія предтечею Закарпатської історіографії.
Ще один великий син нашого краю - канонік Іван Чургович народився в селі Новоселиця Перечинського району в сім’ї греко-католицького свя-
щеника Василя Чурговича 26 січня 1791 р. Закінчив Ужгородську гімназію. Родина, бачачи, що здібний до науки, відправила його продовжувати навчання до Будапешта, а згодом - до ужгородської богословської семінарії. У 1817 р. прийняв духовний сан і одночасно почав викладати в Ужгородській гімназії . По двох роках відправився на науку до Відня у Фрінтанеум. Тут у 1823 р. отримує ступінь доктора богослов’я. В 1825 р. його призначають директором Ужгородської гімназії яку очолював до1856 р. Після смерті єпископа Олексія Повчія в 1831р. канонік Іван Чургович управляв Мукачівською греко-католицькою єпархією як капітульний вікарій до висвячення на єпископа в 1838 р. Василя Поповича. В той період він був ініціатором створення кафедрального хору в Ужгороді. Єп. Попович звільнив Чурговича з посади капітульно-го вікарія і назначив директором Ужгородської учительської семінарії, яким він пробув з 1839 по 1861 р. Перебуваючи на посадах директора Ужгородських гімназії та учительської семінарії, залучав до викладацької роботи в ці навчальні заклади кваліфікованих учителів насамперед з місцевої, національно свідомої інтелігентції, аби виховувати учнів, особливо майбутніх учителів, справжніми патріотами свого народу, духовно зрілими і добре підготовленими до практичного життя. З цією метою сам написав кілька праць з теорії та практики освіти, навчання та виховання. Постійно дбав про створення, будівництво в закарпатських селах нових шкіл, забезпечення їх педагогічними кадрами. Помер в 1862 р.
Іван Чургович був одним із плеяди найбільш освічених людей свого часу, володів девятьма європейськими мовами. Залишив після себе бібліотеку яка говорить про наявність в нього філософської ерудиції і про його філософську освіченість, та про коло його думок. Книги бібліотеки говорять про нього як про людину, що стояла високо над рівнем свого оточення і на рівні європейської цивілізації, але при цьому він щирий патріот і свідомий муж своєї доби. Цікаво, що молодша сестра Івана Чургович - Кароліна (1824-1858) була дружиною греко-католицького священика Олександра Шолтиса (1818-1884), який служив в Костовій Пастелі, а з 1872 р. по 1884 р. в селі Заричові. В їх сім’ї родилися дві дочки Ірма та Марія , а також троє синів Іван, Дюла та Олександр.
Олександр Олександрович Шолтис (1854-1931), племінник Івана Чурговича, двадцять років працював вчителем в с. Тур’я-Реметах. Його жінка Анна Яцкович (1855-1935) теж походить з родини священиків її батько греко-католицький священик Василь Яцкович, а мама Варвара Легеза тітка Іринея Легези— письменника і громадського діяча, який народився 1 квітня 1861р. в селі Тур'я Бистра. Закінчив в Ужгородську духовну семінарії. Працював священиком у рідному селі в с. Кленовому, де розгорнув громадську працю (організував кредитні каси, коопе-
ративи «Братства тверезості»), а також в Порошкові та Тур’я Пасіці. Був автором численних оповідань - гумористичних, психологічно-моралізаторських та соціально-побутових. Помер Іриней Легеза 8 вересня 1929 р.
Великий період життя ще одного громадського діяча, письменника-будителя Івана Сільвая, тісно пов'язаний з Турянською долиною.
Народився він 15 березня 1838 р. в сва-лявському селі Сусково в родині священика Антонія Сільвая та Катерини Легези.
Початкову освіту здобув удома, в Сускові, під керівництвом батька, котрий прагнув долучити сина до церковного життя та церковних обрядів, а тому і в будні, і в свята брав його з собою до церкви. Навчаючись в Ужгородській та Сатмарській гімназіях (тепер Румунія), а потому в богословській семінарії при Будапештському університеті, Сільвай здобув досить високу освіту для свого часу.
Довгий час працював священиком на Свалявщині в селах Сускові та Дусині. А з березня 1881 р. до травня 1899 р. жив на Пречинщині в селі Тур’я-Ремета. Будучи благочинним Туринського церковного округу. Потім його було переведено до Нового Давидкова на Мукачівщині, де служив Богу до самої кончини 13 лютого 1904 р.
Іван Антонович Сільвай є найпродуктивнішим серед письменства нашого краю другої половини XIX ст.: його твори складають чотири об’ємні рукописні томи, більшість з яких, не лише не виходили окремою книжкою, але й не друкувалися в періодиці.
До рукопису не входять 40 надгробних проповідей, що були видані у 1898 р. окремою книжкою, а також принаймі 35 байок, які, мабуть, зберігаються в одній із приватних бібліотечок Ужгорода.
Більшість творів І.Сільвая опубліковано під псевдонімом Уріїл Метеор («Уріїл» - «господнє полум’я»), у тому числі рукопис, названий автором «Сочинения Уриила Метеора». Але псевдонім І.Сільвай взяв не з цензурних міркувань, бо вся тогочасна інтелігенція Закарпаття знала, хто такий Уріїл Метеор. Свій псевдонім він створив суто як бу-дительський, вкладаючи в нього ідею про своє високе покликання -освітити шлях народу, повести його до кращого життя.
Літературна спадщина Івана Сільвая - одне із найпомітніших явищ літературного процесу Закарпаття, проте належної уваги до його літературного спадку не виявлено, значна частина його творів так і залишається невідома широкому читацькому загалу.
Значний слід на Перечинщині залишив і його син о. Сіон Сільвай. Народився 29 січня 1876 р. в Сускові.Був надзвичайно талановитою людиною, писав п’єси, тексти пісень і складав музику до них, був чудовим різблярем, художником. Закінчив гімназію та духовну семінарію в Ужгороді. Прийняв сан греко-католицького священика в 1900 р. У селах де служив, створював народні хори, які під його керівництвом досягали високого професійного рівня та майстерності. Так в селі Воро-чово де досить значний час він був парохом, разом з учителем Миколою Павлишинцем створив чотириголосий хор селян. На сцені зробив постановку ворочівського народного весілля. Хор Ворочева в 1923 р. з тріумфом виступав на театральних сценах Ужгорода, Пряше-ва та Кошиць.
У середині 20-х рр. Сіон Сільвай став керівником відомого на Підкарпатській Русі і далеко за її межами церковного хору «Гармонія», який
приймав участь у всіх важливих культурного життя краю. Помер в 1932 р.
Однодумцем О. Духновича і продовжувачем його патріотичних ідей у розгортанні бу-дительського руху в нашому краї був
о. Олександр Митрак, відомий письменник, журналіст, етнограф і мовознавець. Він народився 16 жовтня 1837 р. в с. Плоскому на Свалявщині у сім’ї місцевого священика Андрія Митрака. Після здобуття початкової освіти в рідному селі десятирічним хлопчиком вступає в Ужгородську шестикласну гімназію, а останні два класи закінчує в м. Сатмарі (сьогодні Сату-Маре в Румунії). Потім навчається в Ужгородській богословській семінарії, після закінчення якої в 1862 р. служив священиком у селах Ільниці, Великих Лучках, Ясенові, Кленовому та Ворочеві. Деякий час (1864-1868 рр.) був й учителем релігії в Мукачівській народній школі.
Літературну спадщину О. Митрака складають кілька десятків віршів, публіцистичних та етнографічних нарисів, статей на різні теми і згадувані збірники фольклорних записів. Зпоміж прозових творів особливо виділяється його нарис «Путевые впечатления на Верховине», в якому автор правдиво показує підневільне життя своїх земляків-верховинців, їх неймовірну нужду і темноту на тлі чудових навколишніх гірських краєвидів.
Справжнім подвижництвом можна назвати велику працю Митрака як мовознавця-лексикографа - кількарічне збирання матеріалів, укладання і видання великооб’ємних перекладних словників «Русько-мадярського» (1881 р.) і «Мадярсько-руського» (1922 р. - останній вида-
но вже після смерті автора). Основною джерельною базою для цієї наукової праці послужила зібрана ним лексика русинських народних говорів у Свалявщині, Мукачівщині, Ужанській і Турянській долинах Перечинського району. Помер 17 березня 1915 р. в с. Росвигово.
В когорті народних будителів Закарпаття помітне місце займає о. Євген Фенцик, чия творча діяльність як поета, прозаїка і драматурга, журналіста, історика літератури і публіциста припадає на другу половину ХІХ ст. Народився 1844 р. в сім’ї сільського священика с. Малої Мартинки на Свалявщині.
Навчався в Ужгородській і Сатмарській (нині місто Сату-Маре в Румунії) гімназіях, затим на богословському факультеті Віденського університету. Під час університетських студій у Відні він зацікавився історією та культурою слов’янських народів і пройнявся ідеєю їх єднання, відвідував гуртки цього спрямування.
Здобувши вищу освіту, з 1869 р. став працювати сільським священиком у закарпатських селах Богаревиці, Буківці, Дусині, Порошкові, Великому Раковці та Горінчеві де і помер в 1903 р.
Літературна спадщина Є. Фенцика досить різноманітна своєю тематикою і жанровою широтою. Він був автором численних поетичних, прозових і драматичних творів, публіцистичних нарисів та етнографічних статей, перекладів і фольклорних записів, укладачем церковних проповідей. Свої різножанрові твори і краєзнавчі праці друкував в ужгородських і львівських газетах.
Прогресивною і плідною є також Фенцикова видавнича і журналістська діяльність. У 1885 р. він заснував журнал «Листок», який редагував до останніх днів свого життя. У часописі публікувалися його власні та інших авторів літературно - та історико-краєзнавчі розвідки, науково-популярні статті. Уклав також для народних шкіл п’ять підручників з русинської граматики, історії, арифметики, природознавства, фізики, а для віруючих — «Молитвослов» і «Литургику».
ДЛЯ НАПИСАННЯ ЦІЄЇ ІСТОРИЧНОЇ РОЗВІДКИ ВИКОРИСТАНО СЛІДУЮЧІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРУ
1. Бендаси Стефан, Бендаси Даниїл. Священики-мученики, сповідники вірності. Ужгород: Патент, 1999. - 234 с.
2. ДанилюкД. Іоанн Пастелій - предтеча закарпатської історіографії // Луч-кай М. Історія карпатських русинів. Т. 5. Ужгород, 1999. С. 5-16.
3. МагочійПавло Роберт. Формування національної свідомості: Підкарпатська Русь (1848-1948). Авторський переклад з англійської. Ужгород: Поличка «Карпатського краю», 1994. - 296 с.
4. Мишанич О.В. Карпати нас не розлучать. Ужгород.: Срібна Земля, 1993. -282 с.
5. ПекарАтанасій В., ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття. Том ІІ. Внутрішня історія. Рим-Львів: Видавництво отців Василіан «Місіонер», 1997. - 492 с.
6. Потушняк Федір Михайлович. Я і безконечність (Нариси історії філософії Закарпаття). Упоряд. та післямова Р. Офіцинського. Ужгород: Ґражда, 2003. -127 с.
7. Сабов Євменій. Хрестоматія церковнославянських и угрорускихъ литера-турних памятников с прибавленим угроруских народних сказок на подлинных наречиях. Унгвар: Книгопечатный фондъ епархии Мукачевской, 1893. - 232 с.
8. ЧучкаПавло. Ужгородська гімназія. Історія, матеріали, спогади. Ужгород: СП ТОВ ПоліПрінт, 2001. - 269 с.
9. Данні з родинного архіву та сімейного генеалогічного дерева автора.
Святой источник Иоанна Сочавского в г. Белгород-Днестровском ежегодно посещает большое число паломников. По преданию, источник забил на том месте, где впервые ступил на днестровский берег трапезундский купец, принявший здесь мученическую смерть за Христа в XIV в. На этом же месте находится подземная церковь, сооруженная в XV в. Рядом с церковью выстроена купальня. Иоанн Сочав-ский стал первым святым Молдавского княжества. Св. Иоанн Сочав-ский издавна считается покровителем Молдавии и торговли. Он глубоко чтим в Запрутской Молдове (Румыния), Молдавии, Буковине, Южной Бессарабии. В кафедральном Вознесенском соборе Белго-род-Днестровского находится частичка нетленных мощей Иоанна Со-чавского.

читать описание
Star side в избранное
скачать
цитировать
наверх