CC BY
187
УДК 329.39(477)
О. В. Пентелейчук, викладач ПЕРСПЕКТИВИ РОЗШИРЕННЯ КАНАЛІВ РЕКРУТУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ В УКРАЇНІ
Проаналізовано основні моделі та принципи процесу рекрутування політичної еліти. Розглянуто основні канали рекрутування. Виявлено перспективи розширення каналів рекрутування політичної еліти в Україні, зокрема такого каналу рекрутування, як освіта.
Ключові слова: політична еліта, елітна освіта, елітарна освіта, моделі рекрутування, канали рекрутування.
Актуальність проблеми. Для України, яка нині активно розбудовує свою державність, нагальною практичною проблемою є формування професійної, ефективно діючої, якісної еліти. Її розв’язання досягається насамперед запровадженням таких демократичних процедур та інститутів, систем рекрутування, що забезпечують широке соціальне представництво в управлінській еліті, її своєчасне оновлення, запобігання олігархізації та відчуженню від мас. З огляду на це виникає потреба у глибокому і всебічному вивченні світових та вітчизняних теоретичних напрацювань з питань формування та рекрутування політичної еліти, визначення їх місця та ролі в системі управління сучасним суспільством.
Завдання формування істинних еліт можна вважати чи не найважливішим для сучасної цивілізованої
країни. Перед тим, хто хоче реально впливати на реальні рішення на рівні держави, постає завдання сформувати еліту, а не очікувати, доки вона виросте, і не оголошувати елітою тих, хто нею не є. Еліта формується, в тому числі із себе, через постановку проблем держави та самовизначення у процесі їх розв’язання, через участь у становленні інстанцій влади, прийняття для себе рішень, що стосуються життя країни загалом.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням безпосередньо процесу еволюції політичної еліти займаються такі сучасні дослідники, як
Г. Ашин, С. Кравченко, І. Куколєв, Л. Мандзій, О. Потєхін, Є. Охотський. Цікаві дослідження цієї проблеми знаходимо у працях О. Криштановської, яка розглядає такі канали рекрутування політичної еліти, як бізнес та освіта. Для України ця проблематика є недостатньо вивченою і тому, починаючи з 90-х років ХХ ст., нею у тому чи іншому контексті цікавилися такі сучасні науковці, як В. Андрущенко, І. Белебеха, О. Білий, Д. Видрін, С. Вовканич, Б. Гаврилишин, О. Гринів, А. Колодій, В. Кремень, І. Курас, Б. Кухта, О. Лазоренко, В. Лизанчук,
В. Литвин, В. Малахов, М. Михальченко, Р. Пантелєєва, А. Пахарєв, В. Потульницький, В. Танчер, М. Шульга, Б. Ярош, В. Шатенко та ін.
Незважаючи на численні наукові роботи, присвячені аналізу політичної еліти України, дослідження каналів рекрутування та перспектив їх розширення здебільшого залишаються поза увагою вчених.
Метою статті є здійснення політологічного аналізу особливостей перспективи розширення каналів рекрутування політичної еліти в Україні, що відбувається під впливом демократичних перетворень в Україні. Для досягнення цього було визначено такі дослідницькі завдання: проаналізувати основні моделі і принципи рекрутування політичної еліти та розглянути розширення такого каналу рекрутування політичної еліти, як система освіти.
Виклад основного матеріалу. Українська еліта постійно живе в умовах розриву з традицією. Це не погано і не добре, це факт. Якщо вже так відбулися історичні та культурні обставини, цей розрив слід перетворювати на переваги нашої країни. Українське суспільство не є традиційним, і кожне нове покоління еліти можна використовувати для здійснення наступного цивілізаційного кроку. Це означає, що еліту слід формувати максимально сучасною і максимально наближеною до істеблішменту, адже останнє означає прошарок населення, об’єктивно працюючий на стабільність та наслідуваність.
Проблема України, на нашу думку, полягає ще й у тому, що зі зміною проектів та орієнтації, яка в нашій країні відбувається досить часто, щоразу з’являються претенденти на звання нової еліти, яка, зрозуміло, не народжується в готовому вигляді. Її слід формувати, створювати умови для її становлення, становлення її високої культури як важливого елемента підвищення культури всього народу. Низька якість еліти є свідченням відсутності системи її оптимального рекрутування та планомірного підготування [4, с. 54].
Цікавий аналіз процесу рекрутування еліт пропонує І. Куколів [2, с. 87]. Він виділяє декілька моделей, за допомогою яких можна розкрити сутність трансформації елітних груп. Модель перша - зміна потоків розглядає трансформацію як послідовну зміну декількох хвиль правлячої еліти. На кожному етапі трансформації попередня хвиля правлячої еліти висуває на керівництво наступну, а вона, в свою чергу, стає політичним «могильником» для тих, хто її висунув. Наприклад, «брежнєвська еліта» висунула «горбачовську», і «горбачовська» її змістила. «Горбачовська еліта» висунула (дала поштовх до політичного управління) «єльцинську еліту», а ця змістила «горбачовську».
У цій моделі аналізуються поверхневі політичні зміни у трансформації еліти, як правило, лише персональний склад.
Модель друга - політичний капіталізм є найбільш поширеною концепцією трансформації. Вона базується на тому, що в СРСР існував реально правлячий клас - партійно-радянська номенклатура. Зміст трансформації («перебудови») полягав у конвертації політичного капіталу в капітал економічний. Політичні еліти стали змінюватися першими і досить швидко заповнювали дві нові ніші - нової політичної еліти і нової економічної еліти. Політична номенклатура, використовуючи політичну владу, першою освоїла механізми приватизації державної власності і в результаті низки послідовних дій утворила велику частину нової фінансової та підприємницької еліти і частково заповнила нові політичні інститути.
Модель третя - бунт економічної еліти, чи пробудження регіональних еліт. Номенклатура складалася із двох великих суперечливих одна одній частин - партійних працівників і господарських керівників. Кожна із частин номенклатури мала певну владу і розпоряджалася певними ресурсами. Займаючись безпосередньо виробництвом, забезпечуючи його функціонування, господарники перебували в менш привілейованому стані, ніж партійна верхівка. Перебудова - бунт господарських, економічних еліт, які вимагали зміни політичних позицій і розкріпачення своєї діяльності. Партійна еліта розкололася, і частина (регіональна) долучилася до господарської. У результаті зрощування «реформаторських» фрагментів номенклатури сформувалися сучасні елітарні групи, які становлять певний «сплав» колишніх господарських і партійних регіональних еліт.
У моделі четвертій - роль контреліти відображено публічні і соціальні моменти політичного процесу. Господарська еліта у боротьбі проти партократів використала як свого політичного союзника - контреліту (культурну і науково-технічну інтелігенцію), яка зруйнувала вищу політичну компоненту номенклатури і привела до влади економічну еліту та номенклатуру другого і третього ешелонів, частково з’єднавшись з ними [2, с. 87].
При демократичному режимі суспільні елітні групи є відкритими, і тому постійно відбувається циркуляція еліти. Як слушно зауважила болгарська дослідниця А. Крестева, «циркуляція еліт є демократичним механізмом, який перешкоджає монополізації влади, вливає свіжу кров (у дійсно демократичній системі не буквально, а в переносному значенні, у формі нових людей, нових ідей)» [3, с. 20]. Підтримуючи теорію В. Парето про циркуляцію еліти, яка відбувається в двох основних формах: як заміна одної еліти на іншу і як просування нееліти в еліту, вона зазначає, що «на відміну від герметичної комуністичної еліти, посткомуністична володіє великою пропускною здатністю. Ця особливість найбільше виявилась на початку змін, коли протягом місяців асистенти стали міністрами, адвокати - прем’єрами, письменниця - віце-
прем’єром. Ця відкритість демократичної еліти, яка сформувалася, була природньою: крім малочисельних дисидентів і перших партійних функціонерів, вона не мала інших кадрових резервів і повинна була рекрутувати своїх членів ззовні. Істотним індикатором життєвої еліти є збереження цього зовнішнього джерела оновлення» [3, с. 21].
Друга форма елітної трансформації зумовлена зрушеннями в балансі сил між інститутами і організаціями завдяки формуванню нових організацій. Наприклад, парламенти, які спершу тільки затверджували рішення, що приймалися урядом, можуть набути нового значення, правлячі партії можуть завершити своє існування чи перетворитися на маленькі групи, в той час як нові партії набувають масової підтримки [11, с. 50-57].
Конвергенція еліт - це процес, який проходить в умовах переходу до демократії, яка ще не консолідована, і пов’язаний з необхідністю мобілізації мас опозиційними фракціями еліти для досягнення успіху в електоральній гонці і здійснення коаліційної політики. Конвергенція дозволяє старим гравцям, які діють на полі політичної гри, змінювати свої ролі і відкривати шляхи для введення нових гравців. Як і у випадку пакту, конвергенція еліт веде до утворення демократичного режиму. Різниця між пактом і конвергенцією полягає у тому, що в останній за рахунок активної масової участі з’являються нові актори. Слід зазначити, що конвергенція може бути тільки другим кроком демократизації (після пакту) і, крім того, вимагає невизначеного проміжку часу. Автори цієї концепції пов’язують закінчення процесу конвергенції еліт з підвищенням рівня соціально-економічного розвитку [1, с. 72-78].
Отже, можна стверджувати, що трансформація політичної системи і суспільних відносин тісно пов’язана зі зміною правлячої еліти. Швидкий і корінний розрив між новою і старою владами неможливий, оскільки зміна еліти проходить у верхніх ешелонах влади: незбігання, а нерідко і полярність процесів у «верхах» і «низах» владної піраміди здатні звести нанівець усі позитивні зміни.
Важливим питанням щодо організації освіти з метою формування еліти є, на нашу думку, диференціація навчання і насамперед створення елітних закладів.
І тут може виникнути запитання: чи сумісні питання елітних навчальних закладів з питанням соціальної справедливості? Хоча сьогодні ми дедалі більше починаємо усвідомлювати, що соціальна справедливість - це не рівність у бідності, а рівність можливостей, все ж таки чи є справедливою елітна освіта? Це питання є досить болючим і у ньому виявляються два альтернативні підходи. З одного боку, наявність елітних навчальних закладів -виклик демократії; вони ставлять молодь у нерівні умови, відновлюють систему нерівності. І ці аргументи мають право на існування. А з другого боку, відомо також, що подібні бачення можуть зашкодити освіті і зробити, зокрема, ту саму середню освіту дійсно «середньою» з погляду її посередності, коли ігноруються обдаровані діти, головну увагу вимагається приділяти «підтягуванню» відстаючих та ін.
Педагогічна еліта ще декілька років після розпаду СРСР в умовах недофінансування тримала рівень вимог до себе досить високо і залишалася впливовою соціальною верствою. Але на зміну їхній впливовості прийшла бізнесова і політична еліта з незмірно могутнішими, економічними важелями впливу на суспільно -політичну ситуацію. Їхні уявлення про самих себе, мораль і виховання виявляються в контрциклі розвитку до педагогічної спільноти, що хоче знову стати педагогічною елітою [9, с. 57].
На пострадянських теренах склад педагогічної еліти істотно змінився. Економічна криза змусила швидко перекваліфікуватися молодих і талановитих педагогів, які з хорошою базовою освітою знайшли собі місця у небюджетній сфері. Маніпуляції в оцінюванні історичних подій, економічних явищ призвели до хаосу в підготуванні методичних матеріалів, зокрема підручників, що психологічно «скувало» тих ініціативних педагогів, які залишилися у спільноті. Тому колишня українська радянська педагогічна еліта як соціальна группа розпалася. Її рештки, самоорганізуючись, зважаючи на зовнішні суспільно-політичні обставини утворили протоелітну
педагогічну спільноту. Члени цієї групи, як видно з їхніх повідомлень у спеціалізованих освітніх виданнях, усвідомлюють першочергове завдання освіти як подолання соціальної та духовної кризи в суспільстві і водночас, як уже зазначалося, завдання щодо формування еліти.
Аби педагогічна спільнота отримала нові привабливі мотиви для розвитку і трансформації в педагогічну еліту, потрібно сформулювати і отримати відповідь на такі запитання [9, с. 58]:
1) наскільки радикально змінюються соціально-психологічні настанови освітян?
2) які нові соціально-психологічні цінності реалізовуються в сучасній моделі освіти і чи дійсно існують критерії кваліфікації, компетенції та досвіду як показники досконалості цих моделей?
3) якими є соціально політичні функції освіти і як саме здійснюється зв’язок освіти та політики?
4) які потрібні зміни в освіті для того, аби педагогічна спільнота поглибила свої зв’язки з культурними та політичними елітами України?
5) що і як потрібно змінювати з погляду зміни пріоритетів, які характеризують особу члена педагогічної спільноти?
Необхідність відповіді на ці запитання зумовлена поступовим зниженням якості освіти через процеси «культурного старіння» її змісту та форм, порушення принципів відповідності загальному рівню культури та політичної активності суспільства; недостатністю культурної компоненти у педагогічній спільноті та жалюгідній матеріальній базі більшості навчальних закладів та ін. У контексті зазначеного змінюється і завдання щодо формування особи педагога, який здатний створити адекватні умови не тільки для творчого та культурного зростання і саморозвитку школярів, а й для власного саморозвитку. Просте збільшення заробітної плати, введення в існуючу систему освіти нових культурологічних компонентів не змінять спосіб самоідентифікації членів педагогічної спільноти [6, с. 34].
Якщо змінити дисциплінарну домінанту освіти (в обох значеннях цього слова: предметному та організаційному) на домінанту індивідуальної культурної, суспільно політичної діяльності, тоді головним чинником формування педагогічної еліти стане внутрішньогрупова конкуренція особистостей. Нові критерії якості цієї соціальної групи повинні насамперед передбачати можливість максимального вияву індивідуальності у культурній, суспільній та політичній сферах життя. Очевидно, що сьогодні і в найближчій перспективі суспільство не може функціонувати без еліти. Відповідно кваліфіковану еліту, орієнтовану на високі гуманістичні цінності, слід готувати, причому заздалегідь, у міру можливості планомірно.
Таким чином, слід ще раз наголосити на тому, що важливою є проблема елітної освіти та елітарної особистості в освіті, яка може оптимізувати процес рекрутування та зміни еліт у суспільстві. Адже на сьогодні освіта як канал рекрутування політичної еліти набуває все більшої актуальності.
Висновки. Українська еліта, основним завданням якої є забезпечення соціального і політичного консенсусу, соціальної стабільності, перебуває на стадії формування. Звичайно, це надзвичайно тривалий і складний процес, але прискорити і підвищити його ефективність, на нашу думку, можливо шляхом ротації політичної еліти за допомогою вдосконалення системи каналів рекрутування еліт. До числа основних інституціональних каналів рекрутування еліти відносять державний апарат, органи місцевого самоврядування, політичні партії, армію, систему освіти, релігійні організації. Особливо актуальним для нашого дослідження є такі канали рекрутування політичної еліти, як політичні партії та освіта.
На наш погляд, потрібно більше уваги приділяти освіті, особливо елітній та елітарній. Не слід плутати цих два поняття, адже елітарна освіта поєднується із системою закритого рекрутування еліт, в той час як елітна освіта більше взаємодіє з системою відкритого рекрутування. Саме елітний тип освіти здатний значною мірою забезпечити більшу соціальну мобільність у суспільстві. Водночас не можна розглядати елітну та
елітарну освіту як дві автономії. Ці два типи освіти пересікаються, і в них є спільна площина. Елітарна освіта
може бути одночасно елітною і навпаки. Тобто, освіта повинна стати таким інституційованим, надійним та
налагодженим висококласним каналом рекрутування політичної еліти, який забезпечить якісно новий склад
еліти, яка в свою чергу забезпечить належний розвиток країни.
Завдання формування істинних еліт можна вважати чи не найважливішим для сучасної цивілізованої країни. Перед тим, хто хоче реально впливати на реальні рішення на рівні держави, постає завдання сформувати еліту, а не очікувати, доки вона виросте, і не проголошувати елітою тих, хто нею не є. Еліта формується, в тому числі і з себе, через постановку проблем держави та самовизначення у процесі їх розв’язання, через участь у становленні інстанцій влади, ухвалення для себе рішень, що стосуються життя країни загалом. Для того щоб можна було обрати найкращих з кращих представників еліти, перш за все слід удосконалити механізми її рекрутування та розширити канали. Більшість сучасних дослідників еліти справедливо вважають, що основним критерієм типології елітотворення є рівень її відкритості та розширення каналів рекрутування.
ЛІТЕРАТУРА
Елизаров В. П. Элитистская теория демократии и современный российский политический процесс / В. П. Елизаров // Полис. - 1999. - № 1. - С. 72-78.
Куколев И. Трансформация политических элит / И. Куколев // Обществ. пауки и современность. - 1997. - № 4. - С. 87. Крэстева А. Власть и элита в обществе без гражданского общества / А. Крэстева // Социс. - 1996. - № 4. - С. 21. Крыштановская О. В. Формирование региональной элиты: принципы и механизмы / О. В. Крыштановская // Соц. исслед. -2003. - № 11.- С. 54.
Крыштановская О. В. Интеллектуалы и закрытая политическая корпорация. Новый опасный класс [Електронный ресурс] / О. В. Кришановская// Русский журнал. - 20.07.2011. - Режим доступа к журн. URL: http://www.russ.ru/Mirovaya-povestka/Intellektualy-i-zakrytaya-politicheskaya-korporaciya Можаева Л. Г. Эволюция концепции образования в современном мире / Л. Г. Можаева // Экономика образования. - 2001. -№ 6. - С. 35.
Мохов В. П. Элитизм и история: Проблемы изучения советских региональных элит / В. П. Мохов. - Пермь, 2002. - С. 247 Мясников О. В. Смепа правящих элит: консолидация или вечная схватка? /
О. В. Мясников // Полис. - 1993. - № 1. - С. 52-60.
Покальчук О. Політична еліта сучасної України: регіональний вимір / О. Покальчук // Психол. перспективи. - 2003. - Вип. 4. -
С. 58.
Парето В. Элиты и аристократия / В. Парето // Личность. Культура. Общество. - 2002. - Т. IV, вып. 3-4 (13-14). - С. 34 -39.
Шульга М. Етапи становлення політичної еліти в Україні в роки незалежності /
М. Шульга // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2006. - № 4. - С. 24-37 Хоффман-Ланге У. Элиты и демократизация: германский опыт / У. Хоффман-Ланге // Социс. - 1996. - № 4. -С. 50-57.
ПЕРСПЕКТИВЫ РАСШИРЕНИЯ КАНАЛОВ РЕКРУТИРОВАНИЯ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЭЛИТЫ В УКРАИНЕ
Пантелейчук О. В.
Проанализированы основные модели и принципы процесса рекрутирования политической элиты. Рассмотрены основные каналы рекрутирования. Обнаружены перспективы расширения каналов рекрутирования политической элиты в Украине, в частности такого канала рекрутирования, как образование.
Ключевые слова: политическая элита, элитное образование, элитарное образование, модели рекрутирования, каналы рекрутирования.
PROSPECTS OF EXPANSION OF CHANNELS OF RECRUITMENT OF POLITICAL ELITE IN UKRAINE
Panteleychuk O. V.
The article under review deals with the analysis of the basic models and principles ofpolitical elite recruiting. Major channels of recruitment are being considered. Perspectives of recruitment channels expansion in Ukraine are being identified, educational recruitment channel specifically.
Keywords: political elite, elitist education, egalitarian education, recruitment model, recruitment channel.
