CC BY
191
REFERENCES
1. Tsyvil'nyy kodeks Ukrayiny: Ofitsiyne vydannya. - K.: Atika,2003. - 140 s.
2. Zakon Ukrayiny «Pro avtors'ke pravo i sumizhni prava» // Visnyk Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. - 1994. - № 13.
3. Drob"yazko V. S. Pravo intelektual'noyi vlasnosti: navch. posib. / V. S. Drob"yazko, R. V. Drob"yazko. - K. : Yurinkom Inter, 2004. - 512 s.
4. Zharov V.O. Pravo intelektual'noyi vlasnosti v systemi prava Ukrayiny Navchal'nyy posibnyk. / V. O. Zharov. - K. : In-t intelekt.vlasn. i prava, 2006. - 108 s.
5. Konovalenko Volodymyr. Dotrymannya avtors'kykh prav u navchal'niy literaturi i naukovykh publikatsiyakh. - Rezhym dostupu: http : // kspu. edu .
6. Lyevicheva O. D., Tofilo A. V. Nabuttya prav intelektual'noyi vlasnosti: navch. posib./ O. D. Lyevicheva, A. V. Tofilo. - K.: Derzh. in.-t intel vlasn., 2010. - 322 s.
7. Pravo intelektual'noyi vlasnosti: Naukovo-praktychnyy komentar do Tsyvil'noho kodeksu Ukrayiny / Za zah. red.. M. V. Paladiya, N. V. Myronenka, V. O. Zharova. - K. : Parlament-s'ke vyd-vo, 2006. - 432 s.
8. Sylonov I. Avtors'ki i sumizhni prava v shou biznesi // Intelektual'na vlasnist'. - 1998. - № 3.
9. Tsyvil'nyy kodeks Ukrayiny: Naukovo-praktychnyy komentar / Za red. Rozrobnykiv proektu Tsyvil'noho kodeksu Ukrayiny. - K. : Istyna. - 928 s.
УДК 808.51
ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО ЯК СКЛАДОВА ОСОБИСТ1СНО1 УСП1ШНОСТ1
Л. Г. Богуславська, к. фтол. н., доц.
Ключовi слова: ораторське мистецтво, публ1чний виступ, взаемод1я з аудитор1ею, особистгсна успшшсть, принципи тзнавальног дгяльностг, мисленнево-мовленнева дгяльшсть.
Постановка проблеми. Ораторське мистецтво - один Í3 найдавшших вцщв людсько! дiяльностi. Сила слова, яке переконуе, впливае i надихае, завжди була безпосередньо пов'язана з особистюною усшшшстю будь-яких публiчних дiячiв. На сьогодш майстершсть красномовства i вмшня встановлювати та шдтримувати живу взаемодiю 3i слухачами розглядаеться як необхщний компонент для професшно! дiяльностi у найрiзноманiтнiших сферах самореалiзацil.
Мета статт - проаналiзувати найважливiшi аспекти ораторського мистецтва i встановити взаемозв'язок красномовства й особистюно! усшшносп.
Для досягнення мети поставлено таю завдання: дослщити особливостi формування практичних i теоретичних тдвалин ораторсько! майстерносп; проаналiзувати iсторичну, нацiональну та особиспсну складовi мистецтва слова; розглянути ряд закошв, що визначають мисленнево-мовленневу дiяльнiсть; визначити специфiчнi властивостi взаемоди оратора та аудиторп, зазначивши психологiчнi перешкоди та шляхи !х успiшного подолання.
Виклад основного матерiалу. Мистецтво красномовства виникло одночасно з появою перших людських спiльнот. Слово як потужний засiб впливу на iнших людей, як спошб вираження найрiзноманiтнiших процешв складного внутрiшнього життя особистостi i як спошб живого спiлкування завжди було в центрi культурних, пол^ичних i громадських процесiв суспiльного буття. Iсторичнi джерела донесли до нас вщомосп про високий розвиток ораторсько! майстерносп в кра!нах Стародавнього Сходу та Ази — Gгиптi, Сири, Вавилонi, 1ндп, Кита1'. Однак найбшьшого розквiту красномовство досягло у V - VIII ст. н. е. у Стародавнш Грец^', а по^м — у Стародавньому Рим^
Ораторське обдарування найвизначнiших майстрiв публiчного виступу в усi часи було нерозривно пов'язане з яскраво вираженими особистюними характеристиками. Так, наприклад, неперешчними актами громадянсько! мужностi у свш час стали промови Демосфена, який змшив принципи само! афiнськоl демократ, виступивши проти македонського царя Фшппа. Життя Демосфена зливаеться з iсторiею Афiн, вiн став одним iз найголовнiших полiтичних дiячiв, чие iм'я i сьогоднi пов'язуеться з виникненням ораторського мистецтва як методу переконання мас. «Цшшсть становить не сам по to6í виступ оратора i не звучшсть його голосу,
а те, наскшьки вш подiляe точку зору народу, наскшьки ненавидить i любить як людей, так i втизну», — наголошував оратор у знаменитому вистуш «Про золотий вшок».
Цицерон вважав Демосфена неперевершеним майстром красномовства, взiрцем для ораторiв наступних втв. Вся сила оратора, пише Цицерон, полягае у тому, щоб повнютю заволодiти увагою сво!х слухачiв. Красномовним буде лише той, хто буде виступати так, що переконае, подаруе задоволення, тдпорядкуе собi слухачiв [3; 91-94].
У 335 р. до н. е. створюеться перша теорiя ораторського мистецтва, яка зберегла свое значення до сьогодення. Це славнозвюна «Риторика» Аристотеля. Вш визначае риторику як мистецтво переконання аудитори. Анатзуючи сутнють ораторського мистецтва, Аристотель говорить про еднють трьох елементiв, його складових частин: оратора, предмета виступу i слухача, якого вiн називае «кшцевою метою всього», створюе теорда класичного стилю, мiркуе над структурою ораторсько! промови. У його настановах ораторам говориться: «Той стиль i т судження будуть витонченi, яю зразу ж повiдомляють нам знання, тому поверховi судження будуть не в шаш, будуть не в шаш також судження, що виявляються незрозумiлими. Але найбiльше вшановуються т судження, якi супроводжуються появою деякого шзнання, якого ранiше не було» [1; 127-129].
Обов'язок оратора, вважав Цицерон, — це вмшня знайти предмет мiркування, надати йому словесно! форми, розмютити у потрiбному порядку матерiал i викласти його. При цьому ораторовi належить привернути до себе увагу слухачiв, викласти сутнють справи i висвiтлити И основш положення, пiдкрiпити аргументами i вщхилити думку опонентiв, наприкiнцi додати блиску сво!м висновкам i знизити вагомють доказiв не згодних суперечникiв.
Таким чином, вже у риторищ Стародавнього св^у розрiзняються основнi елементи ораторського мистецтва, визначаеться характер красномовносп як сплаву пращ, таланту i переконань оратора. Саме вщ ^е! доби ораторське мистецтво стало засобом переконання мас, силою пол^ичного протиборства.
Iсторiя ораторського мистецтва свщчить, що воно здатне виникнути i розвиватися лише на демократичнш основi, коли у публiчному словi е суспiльна необхвдшсть. Кожна епоха закликае до трибуни свого оратора. Ось чому важко бувае вщповюти на запитання: «Хто був найкращим оратором?» Кожна епоха створила свш образ, позначила свш вiдбиток на образi оратора. Чи означае це, що немае чого вчитися у Демосфена чи Сократа? Звичайно, не означае. Читаючи промови ораторiв давнини, переконуемося, що змют !х застарiв, але прийоми, якими вони користувалися, здебiльшого збереглися й мають силу i в нашi днi. Такi ораторськi i стилютичш засоби як риторичне запитання, риторичш оклики чи звертання, метафори, iронiя тощо знаходять широке застосування у виступах сучасних ораторiв.
Ораторське мистецтво - явище не тiльки юторичне, а й явище нацiональне. У кожного народу, у будь-яко! наци е сво! особливостi в галузi ораторського мистецтва. Скажiмо, жестикуляцiя. Мексиканець робить, за шдрахунками вчених, 180 жеспв за годину, француз — 120, iталiець — 80, а фш — усього один жест. Або якщо оратор затягуе виступ, то чоловши в iталiйськiй аудитори починають вдивлятися у вiчi лектору i погладжувати рукою щоку. У втизнянш аудитори цей жест залишаеться без уваги, а iталiйський оратор швидко закiнчить свiй виступ, тому що такий жест означае: «Ти говориш занадто довго, i за час твого виступу у мене вже виросла борода».
Серед закономiрностей, яю визначають ораторське мистецтво, юнуе й така: ораторське мистецтво — явище особистюне. Тут дуже важливо, хто зшшов на кафедру, хто почав говорити. Можуть заперечити, що будь-яке мистецтво е особистюним, але ораторське, як i акторське, музично-виконавське, не юнуе окремо вщ людини, 11 свiдомостi. Зовсiм не одне й те ж слухати живу мову чи читати стенограму.
Ораторське мистецтво минулого — школа сучасних ораторiв. Знання закошв красномовства — обов'язкова ланка у системi навчання ораторського мистецтва. Формування необхвдних особистюних якостей — неодмшна умова засвоення ораторсько! майстерносп. Серед цих якостей чшьне мiсце посiдае iдейна переконашсть оратора, твердiсть його принципових позицш. Щоб стати гарним оратором, необхщно докласти чимало розумових, емоцiйних, духовних зусиль, а щоб не боятись змарнувати !х, слiд постiйно вдосконалювати свое вмiння.
Ораторське мистецтво можна визначити як комплекс знань, умшь i навичок оратора щодо тдготовки i проголошення переконливо! промови. Щц цим розумiеться цiлий комплекс знань i умiнь: формулювання проблеми, висування ще!, створення i пiдтримання природно!
зацiкавленостi предметом розмови, мистецтво архiтектонiки само! промови, И композици; знання прийомiв впливу на аудиторда, умiння доводити i спростовувати, вмшня переконувати, нарештi, належне володiння мовною майстернiстю.
Отже, предмет ораторського мистецтва зумовлюсться змiстом фактично! дiяльностi оратора i його можна визначити як мисленнево-мовленневу дiяльнiсть i закони, що И розкривають. Причому слiд наголосити, що предмет ораторського мистецтва розкриваеться через цшу низку закошв, а саме: аудитори, стратеги, тактики, мовного (мовленневого), ефективно! комушкаци (динамiки дiяльностi оратора) та контрольно-аналiтичного (рефлекси).
Сутшсть закону аудитори розкриваеться у тому, що не юнуе безадресних промов. Неможливо створити текст, що гарантував би усшх виступу самим фактом стратепчного дотримання основних етапiв подання шформацп. Кожна промова мае свого певного, конкретного адресата, аудиторда, i чим краще оратор знае власну аудиторда, чим ретельшше спроможний окреслити Г! портрет, тим ефектившшою буде його промова. Закон аудитори формуе i розвивае в ораторовi вмшня вивчати систему ознак аудитори (формально-ситуативних, соцiально-демографiчних, соцiально-психологiчних).
Закон стратеги безпосередньо структуруе основш етапи промови та варiативнiсть форм викладу шформацп щодо основних спiввiдношень (вiдоме та нове, теоретичш аспекти та практична наповнешсть). Не менш значимим е послщовне, поетапне визначення мети дiяльностi, тобто цшьово! установки, що складаеться, насамперед, iз завдання й надзавдання та головно! ще! промови. Закон стратеги формуе i розвивае в особистосп вмiння розробляти програму дiяльностi на основi певно! концепцп знань з обов'язковим урахуванням шзнавальних та психолопчних характеристик аудитори.
Пiд тактикою оратора розумiеться сукупнiсть принципiв, способiв i засобiв (прийомiв) реатзаци стратеги, тобто розгортання й доведення тези. Цей закон формуе i розвивае в особистосп вмiння оперувати фактами, вибудовувати композицда iз застосуванням комплексу основних принцишв (логiчних та дидактичних), композицiйних прийомiв та вибору способiв розгортання тези. Крiм того, тактика — це i використання засобiв активiзацп мисленнево! активностi аудитори.
Мовний закон мае змютом положення про те, що не можна говорити однаково в рiзних аудиторiях. Кожна аудиторiя потребуе як певно! лексики i певного стилю, так i дотримування мовно! норми; грамотностi, повно! ясностi, вiдповiдностi ситуаци й теми спшкування. Наслiдком дотримання мовного закону е вмшня людини втiлювати свою думку в словесну дда — штелектуальну i чуттеву (передаючи змют думки i свое ставлення до не! вербальним способом i шдбором емоцiйно забарвлених слiв).
Закон ефективно! комушкаци (динамiки дiяльностi оратора) е законом «виконання» вже шдготовлено! промови. Пщ час спiлкування виявляеться, що «словесна дiя» може вiдбуватися зовшм не так, як !! шдготував промовець. Сприйняття думки аудиторiею буде тим ефектившшим, чим краще оратор зможе встановити, зберегти i закршити контакт iз нею (аудиторiею). Вщ цього залежить результат промови, реатзащя мети оратора.
Контрольно-аналiтичний закон — це оцшка оратором власного стану; результапв мовно! дiяльностi (промови), це вмшня оцшювати якiсть i ефектившсть виступу. Закон формуе i розвивае в особистосп вмшня рефлексувати, виявляти й анатзувати власнi вiдчуття, робити висновки з помилок — сво!х i чужих, а вiдтак, вм^и аналiзувати публiчнi виступи i знати ймовiрнi практичнi результати впливу проголошено! промови.
Закон аудитори, стратегiчний, тактичний, мовленневий закони, закон ефективно! комушкаци «працюють» на реалiзацiю мети оратора, тобто знання цих закошв дае можливють людиш грамотно впроваджувати задум (концепцда) в суспiльствi, оскiльки думка може втратити свою цшшсть досить швидко, якщо вона не знаходить втшення в життя, i, нарешп, закон контрольно-аналiтичний поширюе свою дда на вш попереднi закони. Опанування цього закону дозволяе людинi, по-перше, оцiнити якiсть само! концепцi!, по-друге, уважно проаналiзувати весь процес упровадження, знати сильнi й слабкi аспекти власно! мисленнево-мовленнево! дiяльностi i тим самим зробити свою справу якнайкраще. 1ншими словами, закони риторики вщбивають системнiсть мисленнево-мовленнево! дiяльностi, що головним чином визначае !! результатившсть, вiд чого певною мiрою залежить усшх будь-яко! конкретно! дiяльностi людини взагаль Розглянутi закони спрямованi на штелектуальний розвиток людини, !! ерудицда, розвиток таких якостей мислення, як самостшнють, самокритичнiсть, глибина, гнучкiсть, вщкрипсть.
Можна зробити висновок, що ораторське мистецтво насамперед вчить людину грамотно мислити, бо, за переконанням Платона, для того щоб виступ оратора був прекрасним, розум оратора повинен осягнути ютину [2; т. 2; 197].
1снуе п'ять основ ораторського мистецтва: лшгвютична (мовна), технiко-iнтонацiйна, психолопчна, педагогiчна (дидактична), логiчна. Цi основи нерiвнозначнi. Чотири першi можна назвати зовшшшми, вони впливають опосередковано; остання — внутрiшня, вона впливае безпосередньо. Значне мюце посiдае також психолопчна основа, адже оратор мае справу з живими людьми, а не з мехашзмами, тому оратор мае откуватися тим, сприймають його ще! чи нi, розумiють чи ш, спiвчувають чи нi. Переконання, таким чином, залежить вщ того, чи створив вш необхiдну атмосферу в аудитори, чи налагодив контакт зi слухачами. В даному випадку мова йде про комушкативш умiння оратора подолати перешкоди спшкування, якi завжди виникають у кожного оратора саме через психолопчш труднощi тако! дiяльностi людини, як слухання (нестiйкiсть сприйняття, нетривалiсть уваги, iнерцiя стереотипного сприйняття iнформацi!, «вiдчуження» думки iншого тощо).
На подолання психолопчних перешкод спшкування спрямована дидактична (педагопчна) основа як сукупшсть способiв, прийомiв та принцитв усного виступу для ефективностi навчання. Для засвоення iде!, сприйняття аргумешгв, для переконання важливо i те, як побудована уся промова, чи вщповщае вона принципам оргашчно! едносп, посилення, економi!, наочностi тощо. Варто наголосити на тому, що будь-який виступ оцшюеться перш за все з точки зору лопки. Аудиторiя може пробачити недолiки мовнi, вщсутнють педагогiчно! майстерностi тощо, але не пробачить лише одного — коли у вистуш немае лопки. Тут не врятуе ш «оксфордська» вимова, ш вмiння психологiчно утримувати аудиторда. Отже, провiдним фактором, головною основою ораторського мистецтва е лопчшсть промови.
Ораторське мистецтво, будучи складовою частиною професшних якостей будь-якого представника публiчних професiй, е також ефективним засобом емоцшного впливу. Мовно-виразнi та штонацшш засоби промови допомагають оратору краще передати думку, акцентувати увагу на деталях проблеми. Точно вибраш мовш засоби допомагають хвилювати аудиторда. Таким чином, кожен оратор, усвщомлюе вш це чи нi, мае три «обличчя»:
1) Це особа, яка професшно висловлюеться про певний предмет, тобто мае або фундаментальш знання у певнiй галузi, або знання найбiльш типових точок зору, або розумшня гострих проблем з предмета промови.
2) Це виразник громадсько! думки i вихователь, який шд час здiйснення ораторсько! дiяльностi керуеться принципами вiдповiдностi особисто! поведшки тим iдеям, якi вiн проголошуе у своему вистуш; завжди орiентуеться на едшсть слова i справи; неухильного дотримуеться етичних стосункiв з аудиторiею.
3) Це людина, яка не тшьки досконало володiе прийомами доказовостi ораторсько! майстерностi, а й розвинула в собi такi риси, як любов до ютини, яснють мислення й висловлювання, повагу до аудитори.
Вш цi сторони важливi в комплексi. Першi двi складають фундамент, пiдrрунтя, на якому можливе юнування безпосередньо ораторських якостей. Мати фундаментальш знання — це зовшм не означае, що людина повинна знати все. Справа в шшому — треба знати головш, фундаментальш поняття, закони й основш положення, що стосуються предмета виступу. Як правило, вш вони безпосередньо у промовi використанi не будуть, але !х знання надасть внутрiшньо! лопчносп виступу, стрункостi викладенню i стане засобом запобшання небажаних ситуацiй, пов'язаних iз запитаннями, реплiками аудиторi!, незвичним поворотом теми тощо.
Найбшьш типовi точки зору — це таю, яю пов'язанi з iстотними штересами, що так або iнакше випливають iз предмета промови. 1х знання дозволить обрати найбшьш ефективну лшда поведiнки в аудиторi!, упевнено почуватися впродовж виступу, бо будь-який приватний випадок врештьрешт стосуеться певно! типово! точки зору.
Знання гострих проблем обшмае тi з них, яю е найбiльш гострими для конкретно!, певно! аудитори i викликають найчастiшi спори у тiй сферi, про яку йде мову. Сучасне i повне розумшня таких проблем викликае повагу аудитори й мае дуже велике значення у випадках виникнення полемши.
Оратор справдi виразник громадсько! думки, адже про що б не йшла мова, вш завжди, переконуючи, до чогось закликае, за щось аптуе. А для того, щоб заклик був почутий, необидна вщповщшсть особисто! поведшки тим принципам, про яю йдеться у промови Безглуздо, наприклад, хабарнику закликати до боротьби з корупщею.
Gднiсть слова i справи не е повтором попередньо! риси. Суть у тому, що з щей i заклиюв мають робитися практичш висновки, причому такi, яю, по-перше, вiдповiдають масштабу висловлених щей, ^ по-друге, здiйсненi у житп. Запропонованi копiйковi практичнi заходи, що випливають iз глобальних iдей, шдривають довiру як до iдей оратора, так i до його пропозицш.
Дотримання етичних вiдносин е основою людсько! культури, ораторсько! працi. Дотримуючись неухильно на очах аудиторп певних вимог, оратор, по-перше, примушуе !! рахуватися з цими вимогами, створюе необхщш позитивнi, елементарнi вiдносини, навт в екстремальних ситуацiях, а по-друге, це е важливим виховним моментом, предметно навчаючи слухачiв певних норм моральность
Надзвичайно важливим фактором, без якого неможливий будь-який устшний виступ перед людьми, е внутрiшня налаштованють на плiдну i партнерську взаемодда зi слухачами. Повага до аудиторп розумiеться не як зовнiшнi ритуальш правила стосункiв з аудиторiею (це похщне), а повага до !! думок, iнтересiв, життевого досвiду, людських якостей. Така повага важлива як психолопчно, так i в плат безперервного професшного саморозвитку для самого оратора. Вона е моральним фундаментом i задоволеносп, i сенсу ораторсько! дiяльностi. I навпаки, виступи без поваги до аудиторп спричинюють деградащю особистостi оратора. Досвiд свiдчить: якщо у виступаючого вщсутня повага до аудиторп, вш не стане хорошим оратором, якщо навт у нього е певний набiр iнших, необхщних оратору якостей i прийомiв майстерносп. Висновок, який випливае iз цих мiркувань, може здатися бентежним, неймовiрним: коли мова йде про ораторську майстернють, починати треба не з вивчення прийомiв, а iз зусиль щодо формування сво!х людських i професiйних якостей, iз формування себе як пдно! особистостi. Всi видатш оратори були, як правило, i великими людьми. Ораторським мистецтвом не можна оволодгги за принципом кулшарних рецептiв, якi не залежать вщ того, в чи! руки вони попадають.
Досвщ кращих ораторiв доводить, що умовами встановлення взаемодп з аудиторiею е, насамперед, знання оратором предмета розмови; врахування ним потреб та настро!в аудиторп; проста, жвава мова; постшний зоровий контакт зi слухачами, визначення !х реакцп i внесення додаткових змiн як у змют, так i в методику викладення матерiалу; намагання бачити в кожному слухачевi спiвбесiдника, товариша, не шдшматися над аудиторiею; залучення слухачiв iз перших хвилин до спшьного активного обговорення питань.
Метою оратора, смислом його дiяльностi е перетворення знання на переконання. 1снуе iлюзiя, що для такого перетворення достатньо лише змютовно, повно, логiчно викласти певну iнформацiю — i мети досягнуто. Для того щоб забезпечити устх виступу (реалiзувати мету виступу i забезпечити свiй iнтерес), оратору необхщно, щоб iнформацiя була сприйнята, засвоена аудиторiею, бiльше того — стала б системою, частиною тих !! духовних цiнностей, якi зумовлюють мотиви поведшки. А щоб досягти цього, оратору необхщш не тшьки знання предмета розмови, а й умшня зробити так, щоб аудиторiя впродовж уше! промови слухала оратора, взаемоддачи з ним. Важливо знати, що у взаемодп оратора й аудиторп вщбуваються суб'ект-суб'ектш вiдносини, яю передбачають двобiчну активнiсть, незважаючи на те, що вплив оратора домшуючий i , здавалося б, однобiчний.
Засвоення будь-яко! шформацп неможливе без участ емоцiйно-чуттевого апарата. Люди ж помилково думають, що достатньо довести ютину як математичну формулу, щоб !! прийняли, або достатньо вiрити самому собi, щоб iншi повiрили. Часто виходить не так: оратор говорить одне, а слухачi приходять до iншого висновку, слухаючи його. Чому так вщбуваеться? Справа в тому, що перш шж добратися до ядра, тобто до впливу на переконання слухача за допомогою знання, оратору необхщно перебороти два психолопчш кола протидп, без чого знання просто не дiйде до слухача, той почуе тшьки слова, не бшьше.
Оргашзащя аудиторп за допомогою збудження в не! певного емоцшного стану, як правило, ускладнюеться перешкодами шд час установлення шформацшного (передавального i сприймального) контакту мiж реципiентом i комунiкатором, тобто оратором i аудиторiею. Перешкод iснуе багато — i суб'ективних, i об'ективних. Суб'ективнi — це такi, виникнення яких залежить вiд рiвня шдготовки оратора, знання ним предмета виступу, умшня визначати характеристику аудиторп тощо. Тобто щ перешкоди шби задаються самим оратором, i для того, щоб !х здолати, треба краще готуватися до виступу. Об'ективш — це таю, яю змiнити оратор не може, адже вони походять iз наших психологiчних властивостей, !х змiнити неможливо, можна лише враховувати i знаходити едино можливi способи оргашзацп аудиторп.
Перше коло проблем, про яю завжди варто пам'ятати тд час роботи з аудиторiею, пов'язане iз соцiальними та особистюними iнтересами. Причому мова мае йти не про зовшшню
защкавлешсть, а про те, щоб вщнайти й активiзувати щось суттеве i значиме саме для конкретно! аудиторп. Стосовно бшьшосп питань у людей е сво! уявлення, оцiнки, висновки, засноваш на життевому досвiдi, тобто буденна свщомють так чи iнакше завжди передуе сприйняттю ново! iнформацi!. Навггь повна вiдсутнiсть уявлення про певний предмет розмови свщчить про рiвень свiдомостi, оскiльки вказуе на той факт, що слухачi не вважають запропоновану тему достатньо важливою. Оскшьки для буденно! свiдомостi характерна активна дiяльнiсть емоцiйно-чуттевого апарата, вiн виконуе роль своерiдного вiдбiркового фiльтра отримано! iнформацi!. Iнформацiя може бути абсолютно ютинною й корисною i все ж таки залишитися неприйнятною. I навпаки — шформащя може бути невiрною й небезпечною, а сприймаеться активно, легко. Серцевиною цього «фшьтра» е мехашзм довiри або недовiри, формування якого визначаеться не тшьки i не стiльки знаннями, а доволi складною системою законiв психолопчно! взаемодi! оратора й аудиторi!, взаемоди живо! особистостi з цiлою системою таких же особистостей зi сво!ми турботами, знанням, почуттями й мотивами до дiяльностi й поведiнки.
Другий етап розумiння пов'язаний з подоланням опору повсякденно! свiдомостi. При цьому варто шдкреслити, що мова йде саме про подолання опору, оскшьки формування наукових уявлень може протягом усього виступу зводитися до того, щоб нейтралiзувати стереотипшсть мислення стосовно тих чи шших питань. Подолання опору виражаеться з штелектуально! точки зору в усвщомленш аудиторiею того факту, що значна кшьюсть факпв не вкладаеться у звичнi рамки розумшня i не може пояснюватися за допомогою загальноприйнятих уявлень.
Критерiем подолання кш (шарiв) протидi! е зацiкавлена увага аудиторп, забезпечення яко! становить першу психолопчну проблему контакту оратора й аудиторп на шляху до формування переконання. Подолання кожного кола становить певний етап у розумшш слухачами предмета виступу оратора i тому несе на собi не тшьки психолопчне, а й штелектуальне навантаження. Тому психологiчнi аспекти слiд продумувати у нерозривнш едностi з аспектами мисленневими, змютовними. Наприклад, оратор виршив викликати iнтерес до теми за допомогою гумору. Психолопчно важливо, щоб разом iз цим слухачi отримали й певний iнтелектуальний поживок, адже гумор завжди базуеться на певних суперечностях, що дае можливiсть у живш i яскравiй формi поглянути на сутнють речей. Ось чому жар^вливий, на перший погляд, початок мае в подальшому розгорнутися в серйозну, змютовну систему знань, важливих для слухачiв.
Лише пiсля того як створеш психологiчнi передумови сприйняття наукових знань, подоланi психологiчнi бар'ери, можна в повному обсязi переходити до розгляду системи наукових знань. Але при цьому не стд забувати, що подолання опору в шарах сощального i психолопчного штересу, а також повсякденного iнтересу, не здшснюеться раз i назавжди. Цей отр може ситуативно з'являтися час вщ часу, гальмуючи процеси сприйняття. Щоб цього не трапилося, протягом уше! промови оратору необхщно дотримуватися певних психолопчних i педагогiчних (дидактичних) принципiв, використовувати певнi прийоми оргашзацп взаемодi! з аудиторiею.
Першою з об'ективних психологiчних перешкод е шерщя внутрiшньо! уваги, тобто такий стан людини, аудиторп, коли свщомють ще зосереджена на попередшх думках, проблемах i слухачi не здатнi вщразу активно сприймати виступ оратора. Це означае, що ораторовi потрiбно звшьнити на час виступу свiдомiсть слухачiв вiд тих життевих обставин, яю могли б негативно впливати на сприйняття шформацп
Друга перешкода — висока швидюсть розумово! дiяльностi. Людина думае в чотири рази швидше, шж викладае сво! думки i знання. Коли оратор говорить, штелект слухачiв значну частину часу вшьний i може вiдключатися вiд промови оратора.
Третя — нестшюсть уваги. Увагу може вщвернути зовнiшнiсть оратора, його голос, манера говорити, оформлення примщення, звук дверей, що вщчиняються, шепотiння тощо.
Четверта перешкода — антипапя до чужих думок. Люди часто звикають до сво!х точок зору. Набагато комфортшше дотримуватися лопки свого мiркування, що може викликати стшке несприйняття точки зору оратора або породжувати реплiки, вигуки та iншi реакцi! незгоди.
Необхiдно пам'ятати, що можливють стiйкого сприйняття без розшювання уваги не перевищуе тридцяти секунд. Тому треба пiд час шдготовки до виступу пiдiбрати квантовий викид iнформацi! в аудиторiю, суть якого полягае в тому, щоб через певш часовi iнтервали пропонувати слухачам новi факти, нетрафаретнi висловлення, оригiнальну iдею тощо.
Ще одним важливим аспектом успiшного ораторського виступу е комплексне поеднання новизни, доказовостi та експресивносп. Новизна — не обов'язково roBi данi з розглядувано! проблеми, а й новi уявлення про рашше вiдомi факти, поди, положення, подання того, що вiдомо слухачам, шд новим кутом зору, прояв власного ставлення до предмета виступу.
Доказовють — це логiка викладу й аргументащя висунутих положень. Адже завдання оратора — не просто дати нову шформащю. Його обов'язок — показати те, що вш захищае, у чому переконуе i переконаний. Без грунтовно! доказовостi оратор не зумiе передати свою переконанiсть слухачам. Звщси головне завдання будь-якого публiчного виступу — допомогти слухачам опанувати науковi поняття та саму лопку мiркування, що повинна базуватися на попередшх знаннях та досвiдi.
Експресившсть — це вiзуальний i звуковий прояв ставлення оратора до того, про що вш говорить: обурення, радють, жаль, упевнешсть, подив i т. п. Цицерон стверджував, що без серцевого хвилювання i запалу мова оратора буде непридатна. Тон, тембр голосу, характер штонацш говорять про певне ставлення оратора до проблем iнодi бшьше, нiж iншi прийоми ораторського мистецтва. Iнтонацiя може донести до 40 % шформаци. Емоцiйна яскравiсть виступу багато в чому забезпечуе увагу аудитори, ефективнiсть засвоення. Якщо виступ емоцiйно яскравий, експресивний, зростають розумова дiяльнiсть слухачiв, !х прагнення мiркувати по ходу виступу оратора, вносити корективи у сво! знання.
Висновки. 1. 1сторичш джерела донесли до нас вщомосп про високий розвиток ораторсько! майстерносп в кра!нах Стародавнього Сходу та Ази — Gгиптi, Сири, Вавилош, 1ндп, Кита!. Однак найбiльшого розкв^у красномовство досягло у V - VIII ст. н. е. у Стародавнш Греци, а потiм — у Стародавньому Римi.
2. Предмет ораторського мистецтва розкриваеться через цшу низку закошв, а саме: аудиторп, стратеги, тактики, мовного (мовленневого), ефективно! комушкаци (динамши дiяльностi оратора) та контрольно-аналiтичного (рефлекси).
3. Серед головних проблем, що можуть стати перешкодою для плщно! взаемоди оратора i слухачiв, вирiзняються два основнi комплекси: коло питань, пов'язаних iз соцiальними та особистюними iнтересами; стереотипи повсякденно! свiдомостi.
4. Виршальне значення за будь-яких форм публiчного виступу мае особистiсть оратора, його власне вщчуття успiшностi, базоване не лише на грунтовному знанш предмета, а й на достатньому володшш головними складовими акторсько! майстерносп та психолопчному вмiннi ефективно застосовувати прийоми новизни, коли в живому спогляданш слухачi шляхом глибокого усвщомлення завжди можуть сформувати чiтку i ясну позицiю.
ВИКОРИСТАНА Л1ТЕРАТУРА
1. Античш риторики. -М. : Вид-во Моск.ун-ту, 1978.- 352 с.
2. Платон. Сочинения: В 3 т. - М. : Мысль, 1970. - Т.1 - 2. - 584 с.
3. Цицерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве.- М. : Наука, 1972. -471 с.
SUMMARY
Raising of problem. An oratorical art is one with the oldest types of human activity. Force of word which convinces influences and inspires, always was direct-coupled with personality progress of any public figures. For today trade of eloquence and ability to set and support the living co-operating with listeners is examined as a necessary component for professional activity in the most various spheres of self-realization.
Purpose of work - to analyse the major aspects of oratorical art and set intercommunication of eloquence and personality progress. For gaining end the followings tasks are put: to probe the features of forming of practical and theoretical foundations of oratorical trade; to analyse historical, national and personality component arts of word; to consider the row of laws which determine mislennevo-vocal activity; to define specific properties of co-operation of speaker and audience.
Conclusions. 1. Historical sources carried to us information about high development of oratorical trade in the countries of Ancient East and Asia — Egypt, Syria, Vaviloni, Indium, China. However much eloquence attained a most bloom in V-VIII anitem A.D. in Ancient Greece, and then — in Ancient Rome.
2. The article of oratorical art opens up through a number ofl aws, namely: audiences, strategies, tacticians, linguistic (vocal), effective communication (dynamics of activity of speaker) and control-analytical (reflections).
3. Among main problems which can be come an obstacle for fruitful co-operation of speaker and listeners, two basic complexes are selected: circle of questions, related to social and personality interests; stereotypes of every day consciousness.
4. Decision value at any forms of public appearance has personality of speaker, him own feeling of progress, based not only on the detailed knowledge of object but also on the sufficient domain of actor trade and psychological ability of the effective use of reception of novelty main constituents, when in living contemplation listeners by a deep awareness always can form clear position.
REFERENCES
1. Antychni rytoryky. -M. :Vyd-vo Mosk. un-tu, 1978. - 352 s.
2. Platon. Sochynenyya : V 3 t. - M. :Mysl\ 1970. - T.1 - 2. - 584 s.
3. Cyceron Mark Tullyj. Try traktata ob oratorskom iskusstve.- M. :Nauka, 1972.- 471 s.
УДК 37.091.4-029:9(477)«18»
ПИТАННЯ ГУМАН1ТАРНО1 ПОДГОТОВКИ СУЧАСНОГО 1НЖЕНЕРА У СВ1ТЛ1 СУСП1ЛЬНО-1СТОРИЧНИХ ПОГЛЯД1В П. О. КУЛ1ША
Ю. Е. Яворський, викл.
Ключовi слова: гуманитарна тдготовка, матер1альна культура, духовна культура, цивмзащя, природоцентризм, антропоцентризм.
Постановка проблеми. В сучасних умовах гумаштарна тдготовка укра!нських iнженерно-техшчних кадрiв забезпечуе формування !х всебiчно розвинено! особистосп, усвщомлення свого мюця в суспшьств^ визначення свщомого ставлення до основних онтолопчних проблем людства. Для цього, серед шшого, потрiбно дати вщповщь на питання спiввiдношення (антагонiзму) культури i цившзацп, яке ще з XIX столотя посiдало помiтне мiсце в укра!нсьюй суспiльнiй думцi, зокрема в юторюсофських поглядах П.О.Кулiша.
Аналiз публiкацiй. Наявш на теперiшнiй час науковi розвщки творчостi П. Кулiша [1 - 3] мають здебшьшого лiтературознавчий характер, розгляд його суспшьно-юторичних поглядiв здшснено в них несистемно.
Мета статт - проаналiзувати суспiльно-iсторичнi погляди П. Кулша в частинi спiввiдношення цившзацшного прогресу людства та розвитку його духовно! культури, ощнити можливостi використання теоретично! спадщини видатного укра!нського мислителя для визначення шляхiв модернiзацi! гумаштарно! пiдготовки iнженерних кацрiв.
Виклад матерiалу. Сучасний стан гуманiтарно! пiдготовки укра!нських шженерно-технiчних кацрiв характеризуеться поступовим вщступом вiд того рiвня гумаштаризацп вищо! технiчно! школи, або принаймш вiд того рiвня постановки ще! проблеми, якого було досягнуто на початку та в середиш 1990-х роюв. Тодi, пiд впливом кардинальних зрушень в економiчнiй, соцiально-полiтичнiй та культурнш сферах кра!ни в суспшьнш думцi, а також у свщомосп керiвникiв органiв управлiння освiтою утвердилось розумшня необхiдностi забезпечення не тшьки надежно! фахово! пiдготовки майбутнiх iнженерiв та науковцiв-«природничникiв», а i надання !м грунтовних знань з гумаштарних дисциплiн.
Проте за останнi швтора десятилiття вiдбулось суттеве послаблення уваги до ще! важливо! складово! шдготовки сучасного iнженера. Причинами цього була й економiчна криза 1990-х роюв, яка особливо вразила саме техшчш вищi навчальнi заклади, i викликане суспшьно-економiчними реалiями тимчасове падшня iнтересу молодi до технiчно! осв^и, i притаманнi багатьом керiвникам галузi та навчальних закладiв вузькотехнократичнi шдходи до справи пiдготовки iнженерно-технiчних кадрiв. В умовах зниження уваги з боку суспшьства до дано! проблеми саме таю шдходи взяли гору.
