CC BY
256
УДК 340.111:070.13
І.В. Михайленко,
молодший наук. співробітник Національна академія правових наук України, м. Харків
МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ
На сучасному етапі розвитку суспільства все більше посилюється самостійність людини в забезпеченні максимально повного використання своїх прав і бажання реалізувати власний потенціал і можливості. Українська спільнота нині стоїть на межі переходу до громадянського суспільства, що зумовлює пильну увагу до пошуків шляхів реалізації прав та свобод громадян і механізму їх здійснення в сучасних умовах державотворення.
У правовій літературі під реалізацією права розуміють процес втілення правових норм у поведінці суб’єктів. Цій проблемі приділяли належну увагу М.В. Вітрук, Л.Д. Воєводін, М.М. Гуренко, П.О. Недбайло, О.В. Пушкіна, П.М. Рабінович, В.М. Скобєлкін, Ю.М. Тодика та інші вчені, які підкреслювали, що суть здійснення особою своїх прав виражається за посередництвом механізму правового регулювання.
У своїй структурі цей механізм містить: (а) юридичні норми як фундамент правового регламентування, (б) правові відносини й суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників, (в) акти реалізації прав та обов’язків, (г) акти застосування права [1, с. 150]. Причому останній елемент є факультативним і лише в деяких випадках включається до механізму правової регламентації.
Механізм здійснення права на недоторканність приватного життя є одним з елементів більш загального, ширшого механізму правового регулювання. Однак серед правознавців немає одностайної точки зору щодо визначення поняття розглядуваного механізму. Одні вчені під ним розуміють сукупність взаємопов’язаних елементів, що дозволяють особі на власний розсуд, але з урахуванням інтересів інших перетворити належні їй юридично закріплені можливості особистої недоторканності на фактичну поведінку для задоволення власних потреб та інтересів [7, с. 33]. Дехто тлумачить його як діяльність з охорони й захисту, яка здійснюється державою й суспільними організаціями в рамках правовідносин і забезпечується системою правових гарантій [6, с. 3]. У деяких випадках це динамічний взаємозв’язок норм та інститутів, які характеризують зміст (формальний і матеріальний) прав людини в їх взаємодії, а також встановлюють базові принципи організації та функціонування органів державної влади щодо сприяння реалізації й захисту прав людини [9, с. 6].
У юридичних наукових джерелах поняття „гарантії прав та свобод громадян” і „механізм реалізації цих прав та свобод” іноді ототожнюються. Існує точка зору, що механізм здійснення конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина складається насамперед з гарантій їх забезпечення [3, с. 94]. Необхідно погодитися з тим, що гарантування становить собою систему загальних і спеціальних юридичних засобів та інститутів, діяльність яких спрямована на створення умов для здійснення своїх прав людиною [5, с. 456], однак це ще не сама реалізація, не користування тими благами, що складають зміст її прав і свобод. Реалізація права - досить складний процес, що охоплює значний проміжок часу і тих суб’єктів, які беруть участь у ньому. З одного боку, це безпосередні носії суб’єктивних прав та обов’язків, з другого - держава з низкою правотворчих, правозастосовних і виконавчих органів. Діяльність державних органів та їх посадовців, що включає гарантування, забезпечення, охорону, а в необхідних випадках і захист права на приватність, а також юридичні норми, що її регулюють, у сукупності утворюють механізм здійснення досліджуваного права.
Незважаючи на різноплановість підходів до розуміння механізму реалізації прав людини, більшість науковців у дане поняття включає: (а) процес його практичного здійснення, (б) систему гарантій, (в) умови й чинники, які впливають на цей механізм.
Зауважимо, що право на приватність належить до особистих прав людини, в основі яких -користування невід’ємними від особи благами, що належать їй від народження і від яких вона не може відмовитись чи бути позбавленою їх. Тому особа свідомо не вчиняє вольових дій, безпосередньо спрямованих на здійснення права на недоторканність приватного життя, оскільки вона є носієм цього блага, закріпленого законодавчою нормою. Реалізація даного права має безумовний, безпосередній характер, вимагаються лише гарантії його здійснення й захист від протиправного порушення. Цей момент зазначено в Конституції України, де законодавець указує на гарантування й охорону недоторканності особи, її помешкання, особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень. Це так звана невидима сторона безпосередньої реалізації цього права; особа як би не відчуває на собі дію правових норм,
що встановлюють це право, проте здійснює їх [2, с. 137]. За таких умов взагалі не потрібна певна процедура реалізації, саме існування людини здійснює це право. Найбільш повно безпосередня реалізація права на приватність відбувається за дотримання іншими суб’єктами заборони втручатися в особисте життя індивіда.
Сучасна вітчизняна правова наука здебільшого акцентує увагу на проблемі забезпечення (гарантування) прав і свобод. Ефективність здійснення права на приватність полягає в існуванні дійових юридичних засобів - гарантій, за допомогою яких вона й забезпечується. Наразі серед правників існує думка, що загальні умови реалізації прав особи, до яких належать економічні, соціальні, політичні й духовні засади функціонування суспільства, отримали назву „загальні гарантії прав особистості”. Закріплені ж законодавчо засоби, що забезпечують фактичне здійснення й належну охорону прав і свобод людини, - це і єюридичні гарантії останніх.
Досліджуючи право на приватність, слід зосереджуватися саме на юридичних гарантіях, але обов’язково враховувати загальні, оскільки вони чинять вагомий вплив на законодавство і практику його застосування. Більшість науковців приділяють увагу юридичним гарантіям реалізації, охорони й захисту приватного життя. При цьому до перших вони відносять установлені в правових нормах межі права на приватність, його конкретизацію в поточному законодавстві та юридичні факти, з якими пов’язується володіння й безпосереднє користування ним. До гарантій охорони включаються закріплені нормативно юридичні засоби попередження порушення вказаного права, нагляду й контролю за його дотриманням. Групу гарантій захисту становлять норми, які містять юридичні засоби, спрямовані на безпосередній захист і поновлення порушеного права, що визначають порядок використання останніх і застосування санкцій до винних.
Оскільки система юридичних гарантій права на недоторканність приватного життя виступає нормативно-правовим засобом, її можна розглядати як сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно- й організаційно-правових гарантій [8, с.40].
Нормативно-правові гарантії становлять собою сукупність юридичних норм, за допомогою яких забезпечується здійснення прав людиною, порядок їх охорони й захисту. Систему організаційно-правових гарантій становить діяльність органів державної влади, наділених відповідною компетенцією в царині прав особистості.
До нормативно-правових гарантій належать норми-принципи, юридична відповідальність і юридичні обов’язки, передбачені Основним Законом держави, кодексами, законами й підзаконними актами, міжнародно-правовими договорами. У нормах-принципах сформульовані незаперечні вимоги загального характеру. Так, Конституція України передбачає, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3), кожен має право на свободу й особисту недоторканність (ст. 29), кожному гарантується недоторканність житла (ст. 30), таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя (ст. 32). Отже, значення норм-принципів як гарантів права на приватність полягає в тому, що вони віддзеркалюють ступінь захищеності даного права й міру свободи індивіда.
Гарантії права на недоторканність приватного життя потрібно розглядати у 2-х аспектах - як юридичні обов’язки (а) держави й державних органів і (б) громадян. Держава, закріплюючи права особи в законодавстві, бере на себе певні зобов’язання щодо створення сприятливих умов для їх ефективного забезпечення: а) надавати громадянам справжні можливості для практичної реалізації ними своїх прав; б) охороняти їх від можливих протиправних посягань; в) захищати права у випадку незаконного порушення. Разом із тим, приймаючи їх на себе, вона й від громадян вимагає належної поведінки. Кожна людина, яка проживає в Україні незалежно від громадянства має неухильно додержуватися Конституції й законів України, не посягати на права і свободи інших.
Зв’язок прав та обов’язків розкривається вітчизняним законодавством й багатьма міжнародними актами. Наприклад, принцип сполучення прав та обов’язків одержав відбиття у прийнятій ООН Загальній декларації прав людини, у ст. 29 якої зазначено, що “кожна людини має обов’язки перед суспільством, в якому тільки і можливо вільний і повний розвиток її особистості”, що здійснення прав і свобод громадян потребує “належного визнання і поваги прав і свобод інших, задоволення вимог моралі, загального порядку і благополуччя в демократичному суспільстві” [4, с. 18].
Юридична відповідальність посідає особливе місце в системі гарантій права на недоторканність приватного життя. Вона може мати кримінальний, адміністративний, дисциплінарний і цивільно-правовий характер.
Норми кримінальної відповідальності, як гарантії недоторканності приватного життя, містяться у статтях 132, 145, 162, 163, 168, 182 і 387 Кримінального кодексу України. Потрібно також враховувати норми про кримінальну відповідальність за злочини проти статевої недоторканості, сім‘ї й неповнолітніх. Адміністративна відповідальність передбачається статтями 145, 1842, 18511 , 18819, 1955 і 2126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Дисциплінарна відповідальність виникає за винне протиправне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов’язків і може застосовуватися згідно з нормами трудового законодавства, що враховують особливості правового статусу окремих груп працівників і визначаються спеціальними законами, статутами й положеннями про дисципліну. Цивільно-правова
відповідальність можлива як наслідок обов’язку з відшкодуванням шкоди, спричиненої кримінальним чи адміністративним правопорушенням, яка настає за вчинення цивільно-правового делікту, що порушує право на приватність і полягає в накладенні цивільно-правових стягнень на дієздатну особу. На думку О.П. Сергєєва, до таких цивільно-правових деліктів належать порушення авторського права на листи, щоденники, особисті записи та інші аналогічні документи особистого характеру, а також порушення права на зображення [10, с. 12S].
Oрганізаційно-правові гарантії права на недоторканність приватного життя - це правові норми, що встановлюють сферу і зміст організаційної діяльності законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів. Застосування цих норм полягає в активних діях суб’єкта з організації їх здійснення у правовідносинах, й у використанні їх до конкретних фактів. Систему організаційно-правових гарантій, відповідно до Конституції України становлять держава та її органи: Верховна Рада України (статті 85 і 92), Уповноважений Верховної Ради з прав людини (ст. 101), Президент України (статті 102-106), Конституційний Суд України (статті 147-150), органи правосуддя (статті 124-129), органи прокуратури (ст. 121), Кабінет Міністрів України та інші центральні органи державної виконавчої влади (ст. 116), місцеві державні адміністрації (статті 118 і 119), органи місцевого самоврядування (статті 14З і 144), а також органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55), адвокатура (ст. 59), політичні партії та громадські організації (статті Зб і З7), профспілки та інші неурядові організації, засоби масової інформації.
Вищевказані юридичні гарантії, за сферою дії належать до внутрішньодержавних. В Україні передбачено й міжнародно-правові гарантії як можливість звернень до Європейської комісії з прав людини, до Європейського Суду з прав людини, в Центр з прав людини Економічної й Соціальної ради ООН, до Верховного Комісара ООН з прав людини та ін.
Що стосується умов і чинників, які впливають на реалізацію права на недоторканність приватного життя, то вони бувають 2-х видів - позитивні, що допомагають громадянину здійснювати своє право або мають нейтральний характер і негативні, результатом впливу яких є неналежна реалізація чи порушення права громадянина. Потрібно зазначити, що негативні чинники найбільше впливають на стан здійснення досліджуваного права.
Вважаємо за потрібне виділити також об’єктивні (зовнішні, незалежні від конкретної особи) й суб’єктивні чинники (пов’язані з позицією конкретної особи, її ставленням до приватності), що стосуються особи безпосередньо.
Суб’єктивні чинники значною мірою залежать від рівня правової свідомості людини, її правової культури й правового виховання. Вони визначають поведінку суб’єктів з реалізації права на недоторканність на приватне життя. Значною проблемою, яка стає на заваді його здійснення, виступає дефект національної правосвідомості, що значно знижує віру людини в справедливість і можливість захистити себе.
Oб’єктивні чинники поділяються на окремі групи, серед яких вирізняють економічні, політичні, організаційні та юридичні. Усі вони з різним ступенем інтенсивності впливають на процес матеріалізації права на приватність. Приміром, несприятливі економічні умови в суспільстві, недосконалість і нестабільність законодавства, негативні явища політичного життя країни - все це викликає дезорганізацію, нездатність держави забезпечити реалізацію прийнятих рішень, зростання числа злочинів, у тому числі й у сфері приватного життя.
На підставі викладеного можемо дійти висновку, що здійснення права людини на недоторканність приватного життя - це процес (а зрештою, й результат) втілення конституційно-правових норм щодо зазначеного права у практичну діяльність. Механізм його реалізації можна визначити як діяльність державних органів та їх посадових осіб, що включає гарантування, забезпечення, охорону, а в необхідних випадках і захист права на приватність, а також юридичні норми, що регулюють цю діяльність.
Список літератури: І. Алексеев С.С. Теория права: Учеб. пособ. - М.: Изд-во БЕК, 1994. - 224 с. 2. Белинская O.B. Непосредственная реализация прав и свобод личности II Вопр. теории гос-ва и права: историко-правовые исследования: Сб. науч. раб. I Науч. ред. Н.А. Придворов. - Тамбов: Изд-во Тамб. гос. ун-та, 2004. - 650 с. 3. Заворотченко Т.М. Поняття конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина в Україні II Держава і право: Зб. паук. пр.: Юрид. і політ. пауки. - К.: ІДП НАН України, 2001. - Вип. 1З. - С. 94-99. 4. Загальна декларація прав людини II Кур’єр ЮНЕСКО. - 199S. - Грудень. - С. 1-30. 5. Загальна теорія держави і права: Підруч. За ред. М.В. Цвіка й O.B. Петришина. - Х.: Право 2009. - 584 с. б. Мингес O.B. Реализация конституционного права па неприкосновенность личпости в сфере специального административного пресечения: Дис. ... канд. юрид. паук: 12.00.02. -Свердловск, 1990. - 215 с. 7. OnалеваА.А. Институт личной неприкосновенности (теоретико-правовые проблемы): Дис. ... д-ра. юрид. паук: 12.00.01. - М., 2008. - 456 с. S. Погорілко В.Ф., Сірий В.І. Права і свободи людини і громадянина в Україні. - К.: ІнЮре, 1997. - 52 с. 9. Пушкіна O.B. Конституційний механізм забезпечення прав людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики: Дис. ... д-ра. юрид. паук. - Х., 2008. - З95 с. І0. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учеб. - М.: ТК Велби, 200З. - 752 с.
МЕХАНИЗМ РЕАЛИЗАЦИИ ПРАВА НА НЕПРИКОСНОВЕННОСТЬ ЧАСТНОЙ ЖИЗНИ
Михайленко И.В.
Статья посвящена исследованию механизма и гарантий осуществления права граждан Украины на
неприкосновенность частной жизни, приводится их развернутая классификация. Дается определение конструкции „механизм реализации права на неприкосновенность частной жизни”. Делается акцент на факторах негативного характера, влияющих на этот процесс.
Ключевые слова: неприкосновенность частной жизни, механизм реализации, гарантии.
A MECHANISM OF REALIZATION OF RIGHT OF PRIVACY Mikhaylenko I V.
The article is devoted to research of the mechanism and guarantees of realization of the right of privacy, their developed classification is given. Definition „the mechanism of realization of the right to inviolability of private life” is made. The emphasis is placed on the factors of negative character influencing this process.
Key words: inviolability of private life, the mechanism of realization, guarantees.
Надтшла до редакци 11.01.2011 р.
