CC BY
52
УДК: 001.11 + 168
1рина ДОБРОНРАВОВА
ДЕСКРИПТИВН1СТЬ НЕЛ1Н1ЙНОГО ТЕОРЕТИЧНОГО ЗНАННЯ ТА САМООРГАН1ЗАЦ1Я НЕЛ1Н1ЙНО1 НАУКИ
Вiдповiднiсть мiж дескриптивмстю не-лшшного теоретичного знання про феномени самооргатзаци та дескриптивмстю етсте-мологiчних моделей в засадах постнекласичноИ науки, що самооргатзуеться, демонструе становлення адекватноИмето-дологiчноi свiдомостi в сферi нелшшних до^джень. Це означае перегляд епiстемологiчних засад нелiнiйноiметодологи, зокрема, розумшня науковоi ктини як нелшшного процесу. Системи, що самооргатзуються, обирають випадковим чином варiант iхньоi нелiнiйноi динамши. Теор1я передбачае розгалуження в точках бiфуркацii графшв розв'язкк нелшшних рiвнянь. Реалiзацiя системою однiеi з можливостей, вираженоi певним розв'язком, не означае, що iншi розв'язки не були науковою ктиною. Теоретичне по-яснення певного стану нелшшного процесу е реальною необхiднiстю, яка включае шформащю про вибiр в точц бiфуркацii. Тобто це теоретичний опис певного варiанту самооргатзаци. Цкаво, що наука про самооргат-зацт сама е самооргатзовуваною, доповнюючи дисциплшарну оргамзащю самооргамзацкю мiждисциплiнарних стльнот вчених.
Кл^^о^^ слова: дескриптивмсть, нелшшне теоретичне знання, самоор-гатзащя, нелшшна наука.
Вивчення складних систем, здатних до самооргашзацп, стало предметом сучасно1 постнекласично1 науки. Науковщ, яю нею займаються, здшснюють i переживають перебудову свое1 д1яльносп та и усвщомлен-ня. Я розгляну тут два аспекти тако1 перебудови: шзнавальний та орга-тзацшний.
Етстемолопчш засади нелшшноУ науки
Пщ час глобальних наукових революцш (Стьотн, 1989) перебудо-вуеться вся система засад науки: норми наукового дослщження (мето-долоичт принципи, яю регулюють застосування нових методгв); на-укова картина свпу, яка репрезентуе предмет дослщжень; фiлософськi засади, що обГрунтовують методолоию та онтологiю. 1деали наукового
дослiдження Нового часу залишаються незмiнними: це нов1тн1сть отри-маного знання та його об'ективна 1стинн1сть. Розумiння ж того, що е 1стина, яким чином можна 11 отримати та засвiдчити перед науковим то-вариством - щ уявлення складають ф1лософсью засади методолоичних принципiв 1 змiнюються пiд час зм1ни 1сторичних типiв науково! рацю-нальност1, себто систем засад науки. В одних випадках для збагачення онтолоично! та етстемолопчно! пiдсистем ф1лософсько! системи засад науки досить звернутися до скарбниц1 ф1лософсько! спадщини. В шших - ця скарбниця мае поповнитися новими ф1лософськими винаходами (МамардашвЫ, 1990: 84). В будь-якому раз1 мова йде про ф1лософську рефлекс1ю над науковими проблемами та здобутками, незалежно вiд того, здiйснюють 11 видатн1 науковц1 чи скромн1 ф1лософи науки. Коли адекватн1 ф1лософсью засади вщнайдеш, методологiя науки набувае статусу методолоично! свiдомостi (Кримський, 2008: 567-584). В цьому допис1 я намагатимусь показати, якими епiстемологiчними засадами може бути забезпечене зростання методологи нелшшно! науки до мето-дологiчноi св1домост1 постнекласичного типу науково! рац1ональност1.
З самого початку юнування науки Нового часу природознавство роз-глядало природу як математичний ун1версум. Так описуе Е.Гусерль осно-вну 1дею галшеевсько! ф1зики у в1дом1й працi «Криза европейських наук i трансцендентальна феноменолопя» (Гусерль, 1992: 151). Це розумшня означае, що природознавство мае вивчати природш явища як прояв при-родних закон1в, як1 можуть бути математично виражет. З онтолопчно! точки зору предметом природознавства виявляеться природа, «наскшьки вона щдкоряеться загальним законам» (Кант, 1993: 68). Закони, що 1х вивчала л1н1йна наука, - лшшш, 1нвар1антт щодо зм1ни знаку часового параметру. Вони утворюють незм1нну суттстъ явищ, дослщжуваних класичною та некласичною наукою. Отже етстемолопчно пошук гстини асоц1ювався з вщкриттям таких закон1в. А методолопчний б1к справи полягав у тому, що досл1дження явищ жодним чином не зачшало 1хню суттсть, тому по-вторюватстъ спостережуваних феномен1в вважалась основою вщкриття регулярностей, як1 складали зм1ст емтричних залежностей. На цьому ем-п1ричному базис1 в1дбувалось формулювання теоретичних г1потез щодо фундаментальних закон1в природи. Таке розумшня обГрунтування знання, як фундаментал1зм, асоц1ювалось з1 знаходженням ун1версальних законв.
1снували етстемолоичш модел1, яю наполягали на тому, що фундаментом науки е факти, а теоретичне знання мае бути до них зведене (ранн1й Л.Вптенштайн, лоичний позитив1зм В1денського кола). Та ця програма виявилась нереал1зованою, як 1 приписування феноменоло-ичним законам термодинам1ки статусу наукових факт1в представника-ми друго1 хвил1 позитив1зму.
Що ж до фундаментал1зму як етстемолоичного п1дГрунтя лш1йно! науки, то 1 в класичнш, 1 в некласичнш ф1зиц1 мова йшла про розр1з-нення фундаментальних 1 прикладних теор1й. Перш1, таю, як класична 1 квантова механ1ка, класична та квантова електродинам1ка, розглядались як теоретична основа прикладних теорш, наприклад квантово! теорп твердого т1ла або квантово! х1мп. В останньому випадку фундаментал1зм набував вигляду редукцютзму, тобто зведення одних наукових дисци-пл1н до 1нших, фундаментальних. Найфундаментальн1шою, як правило, розглядалась ф1зика. Це не едина форма редукцютзму в наут. Про 1нш1 його форми згадаемо незабаром.
Фундаментал1зм, який вважае, що головне зрозумпи, як свгт працюе в принцит, а все шше - справа техн1ки, 1 дос1 под1ляеться багатьма на-уковцями, особливо тими, хто працюе в област1 застосування л1н1йних теорш. До того, як кредо фундаментал1зму втратило свою привабливкть у царит нел1н1йно! науки, ми звернемось трохи дал1. Треба з1знатись, що й у лшшнш наут намагання побудувати так зван прикладн теорп на основ1 фундаментальних зовс1м не е чисто техтчною справою. Так, наприклад, зм1ст класично! х1мп зовс1м не вичерпуеться у квантовш х1-мн н методом валентних схем, який зважае на атомну будову молекул, ш тим б1льше методом молекулярних орбгталей, який нехтуе такою бу-довою, а виходить з модел1, де вс1 електрони молекули розглядаються як разом узят1.
На мою думку, шдГрунтя складнощ1в фундаментал1зму мае епстемо-лоичну природу. Протиставлення незм1нно! сутност1 зм1нним явищам, абстрагування в1д конкретних умов конкретного кнування - це основа 1деал1зац1й, яю визначають 1 усп1хи лшшно! науки, 1 и обмежетсть. Становлення конкретних систем у певних умовах у вс1й повнот1 !х 1сну-вання, з вибором сутност1, що постае в одному з можливих вар1ант1в са-мооргашзацп - це вже предмет нелшшно! науки, в як1й фундаментал1зм попередн1х етап1в е неприйнятним.
Ось як характеризують таку непридаттсть Х.-0. Пайтген та П.Х.Р1хтер, автори в1домо! книги «Краса фрактал1в»: «Будь-який не-л1ншний процес призводить до розгалуження, до роздор1жжя, в якому система може обрати той або 1нший шлях. Ми маемо справу з вибором р1шень, насл1дки яких неможливо передбачити, оск1льки для кожного з цих р1шень е характерним п1дсилення. Найнезначшш1 неточност1 роз-дмухуються 1 мають далекосяжш насл1дки. В кожний окремий момент причинний зв'язок збер1гаеться, але псля к1лькох розгалужень його вже не видно. Рано чи пзно початкова 1нформац1я про стан системи перестае бути корисною. В ход1 еволюци будь-якого процесу 1нформац1я генеруеться 1 запам'ятовуеться. Закони природи допускають для под1й
множину рiзних вар1ант1в, але наш свгт мае одну-едину ктор1ю» (Пайт-ген, Рихтер, 1993: 17).
Важливо зауважити, що виб1р вapiaнтiв сaмооpгaнiзaцii мае принци-пово випадковий характер. В1н може визначатись зовн1шшм впливом на систему, що самооргатзуеться, зокрема, св1домим або мимов1льним впливом людини. Ця обставина е основою людськоi свободи i пов'язаних з нею ризиюв. Утримання в1д дп не означае, що вибip системою не буде зроблено на основi внутр1шнього або зовн1шнього «шуму».
Яю переваги в нел1н1йних ситуац1ях дае ix теоретична pеконстpукц1я? Нелшшш теорп заснован на нел1н1йних законах. Граф1ки розв'язк1в в1дпов1дних нел1н1йних р1внянь мають розгалуження, зокрема, роздво-ення. Точки, у яких в1дбуваеться розгалуження, зокрема для роздвоення точки б1фуркаци, можуть бути розглянуи як точки формування д1ючих причин (Добронравова, 1990: 98-114). Нел1н1йна динам1ка, що розгорта-еться тсля проходження цих особливих точок, характеризуеться необ-х1днктю, але це реальна необхщшсть, яка включае у себе випадковкть вибору одного з можливих вар1ант1в переб1гу подш. Нелгишн теорп ре-конструюють щ потенц1йн1 можливост1 та умови ix pеaлiзaцii. Це якраз i створюе п1дстави св1домого вибору людських д1й, додатковим бонусом для яких е пор1вняно невелика енерг1я, потр1бна для в1дпов1дних впли-в1в у точках б1фуркаци, бо нел1н1йн1 системи в цих точках принципово вщкрил, тобто надзвичайно чутлив1.
Теоретична реконструкц1я нел1н1йноi динам1ки самоорганзацп та розвитку складних систем зд1йснюеться на основ1 гтерацшних процедур, як1 е наближеним розв'язком нелшшних р1внянь i являють собою повто-рення (гтерацда) певних д1й, описуваних гтерацшною формулою, та за-безпечених обчислювальними операц1ями за допомогою комп'ютеpноi техн1ки. Принципова процесуальнкть нелшшного постнекласичного знання не перешкоджае розгляду його ктинносп, а навпаки, сприяе такому розгляду при в1дпов1дному розумшш ктини. I справа не т1ль-ки в тому, що постнекласична наука мае в якост1 свого предмету саме процеси, i навпъ не в тому, що це е процеси самоорганзацп у ix завжди реальн1й необх1дност1, яка включае випадковкть. Це означае, що теоретична реконструкц1я подаеться нел1н1йними теор1ями у вигляд1 аль-тернативних вар1ант1в переб1гу нел1н1йноi динам1ки. Реал1зац1я одного з вар1ант1в при певних, випадкових або спещально створюваних умовах не означае, що нереал1зований вар1ант, передбачений теор1ею в якост1 альтернативи реал1зованому, не може розглядатися як наукова ктина.
На користь такому розумшню ктини св1дчить i принципова можли-вкть в ситуaцii б1фуркацп при певних станах нелшшного середовища реал1зовуватися обом альтернативам. Тут конкуренц1я наявних атрак-
тор1в розв'язуеться не «перемогою» одного з них, а розпод1лом елемен-т1в середовища по вар1антах когерентного руху в залежност1 в1д того, до впливу якого атрактору потрапили т1 чи 1нш1 елементи. Так р1зш моле-кули в конвективних потоках, що утворюють ком1рки Бенара, рухають-ся за годинниковою стр1лкою або проти годинниково! стр1лки. Так р1зш люди в середовищ1 полпично! самооргатзацп в багатопарт1йному демократичному сусп1льств1 стають членами або голосують за ту чи шшу з1 сп1в1снуючих парт1й.
В будь-якому раз1 теоретичне усв1домлення можливих альтернатив перебиу подш створюе п1дГрунтя для людсько! свободи, особливо, якщо в1дом1 умови реал1зацп сприятливо! альтернативи або уникнення небезпечно!. Звичайно, така свобода не е необмеженою, 1 не т1льки тому, що потр1бш умови людина не завжди в змоз1 створити. А саме визна-чення певних альтернатив як сприятливих чи т, повертае нас до пи-тання про поза науков1 цшносп та !х сшввщношення з настановою на об'ективн1сть ктини. Розум1ння ктини як в1дкритого нелшшного про-цесу (Добронравова, 2014) дозволить подолати скептицизм, на який прир1кае вщдашсть до застар1лого л1н1йного уявлення про однознач-нсть ктинних тверджень.
Дескриптивнiсть нелiнiйного теоретичного знання
Теоретичне пояснення певного стану нел1н1йно! системи е описом конкретного перебиу под1й в розгортанн !! нел1н1йно! динам1ки, бо кр1м знання закон1в, потр1бно знати ще конкретний виб1р, який зд1й-снюе в особливих точках вся система чи групи и елемент1в, когерентний рух яких до певного атрактору 1 е самооргашзацкю нового складного ц1лого, що характеризуется параметром порядку. Цтснкть систем, що самоорганзуються, робить неприйнятним методолоичний принцип редукцп, який зводив пояснення системи до знання про и елементи та взаемодп м1ж ними. На змшу принципу редукци приходить принцип п1длеглост1, який описуе кооперативн ефекти узгоджено! повед1нки багатьох елемент1в, що утворюють нове складне ц1ле з емерджентними властивостями. Сп1льна доля цих елемент1в в умовах нелшшносп - це доля утворюваного ними ц1лого, яке створюе з них сво! частини.
Ця визначальна роль ц1лкност1, що постае, щодо сво!х частин, складшсть нового ц1лого, яке в жодному раз1 не е складеним з окремих елемент1в, давно в1дом1 людству на прикладах живого 1 сошального. Си-нергетичн1 теор1! самоорган1зац1! розповсюдили можлив1сть ц1л1сного погляду до неорган1чних систем ф1зики 1 х1м1!, що дозволило на !х прикладах виробити математичн1 модел1 самоорган1зац1!, як1 працюють при
описов1 нел1н1йних систем у багатьох областях д1йсност1, а отже у бага-тьох дисципл1нах.
Епiстемологiчною засадою використання таких методолоичних принцип1в е в1дмова в1д i^eï незмiнноï сутностi. Д1йсно, мова йде про становлення конкретного феномену, яке в1дбуваеться водночас 3i ста-новленням його сугностi, що е вибором з дек1лькох можливих варiантiв такого становлення. Багатоварiантнiсть можливостей робить теоретич-ну реконструкц1ю нел1н1йних феномен1в описовою, дескриптивною. Зауважу, що мова йде про теоретичний опис, оск1льки зрозумпи певн1 явища як феномени самооргатзаци можливо т1льки на основ1 ïхньоï те-орeтичноï реконструкцп.
Математичш пдстави саме такого розгляду пов'язаш з неможливктю розв'язку нел1н1йних р1внянь в загальн1й форм1. Р1вняння розв'язуються обчислювальними методами. А це означае, що не кнуе загальноï фор-мули, з якою можна було б асощювати сутнкть явищ, опис яких можна отримати, п1дставляючи в таку формулу конкретш значення параметр1в. Розв'язок обчислювальними методами передбачае з самого початку врахування конкретних вих1дних значень параметр1в. 1терацшш форму-ли, як1 е наближеним розв'язком нел1н1йних р1внянь, описують певний переб1г нeл1нiйноï динамжи. При цьому нелшшшсть посилюе вихщш розб1жност1 Невеличкий розкид початкових умов (вш забезпечуеться принаймш квантовими флуктуац1ями) призводить до далекосяжних р1зниць м1ж атракторами, до яких тяж1е нелшшна динам1ка. До реч1, в1-дома метафора про рух крилець метелика у дельт1 Амазонки, який при-зводить до урагану в Ар1зош, стосуеться якраз створення того розкиду у початкових умовах.
Меш вже доводилось писати (Добронравова, 1999) про те, яким чином зм1нюеться сп1вв1дношення методолоичних принцишв, що забез-печують таю функцп науковоï теорп, як опис, пояснення та передбачен-ня при переход! в1д л1н1йних до нелшшних теорш. В л1н1йн1й наущ пояснення та передбачення як функцп матeматизованоï теорп мали сп1льну лог1чну структуру та зводились до лог1чного виведення пояснюваного явища з загальних закошв теорп. Цей висновок отримувався за рахунок розв'язку р1внянь при певних умовах, яю визначали прояв незмшних закон1в. В нелшшнш област1 пояснення за своею лоичною структурою сп1впадае з описом конкрeтноï нeл1нiйноï динам1ки, який включае знання конкретного вибору в точках б1фуркацп.
Передбачення за старою схемою однозначноï визначеност1 л1н1й-ним законом майбутнього значення параметр1в б1льше не кнуе. Перед-бачувальна функц1я нeл1н1йноï теорп зд1йснюеться зовс1м 1накше. Ви-значення д1ючоï причини, яка формуеться у кожн1й точщ бiфуркацiï та
дie як реальна необхiднiсть, що включае випадковiсть, е власне описом конкретного перебиу подiй. Усвiдомлення наявних альтернатив пере-6iry подiй пов'язане з теоретичним вiдтворенням набору потенцшних можливостей, з виявом набору атракторш, характерних для нелiнiйного стану певного середовища, що можуть трактуватися як цiльовi причини, принаймнi до входження системи в стан динамiчного хаосу.
1снують рiзнi сценарп переходу нелшшно! динамiки до хаосу. При цьому рух елементiв системи залишаеться кооперативним, шдкоряю-чись певним параметрам порядку. Однак поведшка цих параметрiв стае хаотичною. Узгоджений рух елементiв системи вже не тяже до стшких атракторiв типу граничних циклiв. Конкуренщя атракторiв у дина-мiчномy хао^ вiдкривае можливостi утворення складних структур на границ порядку i безладу, а саме фракталiв. Це принципово складш структури, якi не можуть бути редуковаш до простих складникв, бо вщ-рiзняються масштабною iнварiантнiстю або самоподобою, тобто змь на масштабу призводить не до спрощення, а до структур того ж рiвня складности Знання про фрактали отримуеться на основi наближеного розв'язку нелiнiйних рiвнянь у виглядi гтерацшних формул. 1терацп тих самих обчислювальних операцiй здiйснюються комп'ютерами. При цьому кожний крок в iтерацiï е визначеним, але далекосяжнi прогнози не е можливими, бо кожна точка в динамiчномy хаосi е точкою бiфyрка-цп, що включае випадковий вибiр варiантiв нелiнiйноï динамiки. Iнодi для уявлення можливостi передбачення в динамiчномy хаосi викорис-товують образ каламyтноï води, де вiкна прозоросп невеликi i не частi.
Важливо зазначити, що неможливiсть далекосяжних прогнозiв на кшталт притаманних лiнiйнiй наущ, не означае, що новi знання не е корисними i не можуть бути використаш практично. Ю.Даншов, математик, перекладач бiльшостi робгт Пригожина i Хакена, писав: «Фрак-тальнi властивостi - не примха i не плщ пyстоï фантази математикiв. Ви-вчаючи ïх, ми навчаемось розрiзняти i передбачати важливi особливостi оточуючих нас предметiв та явищ, котрi ранiше, якщо й не инорувались повнiстю, то оцшювались лише приблизно, якiсно, на око. Наприклад, порiвнюючи фрактальнi розмiрностi складних сигналiв, енцефалограм або шyмiв в серш, медики можуть дiагностyвати деяю тяжкi захворюван-ня на раннш стадiï, коли хворому ще можна допомогти. Метеорологи навчились визначати по фрактальнш розмiрностi зображення на екраш радара швидкiсть висхiдних потокiв у хмарах, що дозволяе з великим ви-передженням видавати морякам i льотчикам штормовi попередження» (Данiлов, 2003). Як бачимо, обговорення, здавалось би, суто методоло-гiчних питань виводить нас до бшьш широкого контексту юнування на-укового знання, до його технолоичних та соцiальних застосувань.
Та обставина, що в нелшшнш наущ стае неможливим розведення таких аспект1в кнування науки, як знання i дшльшсть по його отри-манню, також працюе на розширення контексту розгляду наукового розвитку. Серед методолоичних моделей науки на перший план вихо-дять не модел1 росту знання як змши теор1й, а модел1 iсторичноï школи в методологи науки, зокрема, модель науково-досл1дницьких програм 1.Лакатоса. У твердому ядр1 програми знаходяться певш припущення про природу досл1джуваних явищ, а також методолог1чн1 прийоми по-зигивноï та нeгативноï евристик. Принаг1дно зауважу, що мною свого часу було показано, що синергетика може бути розглянута як загально-наукова трансдисципл1нарна досл1дницька програма (Добронравова, 2004). Вихвдш синергетичн1 1дeï та ïх математичн модел1 знаходяться в ядр1 цiеï програми, а захисний пояс гшотез опосередковуе створення синергетичних теор1й у р1зних дисципл1нах.
Сучасний науковий дискурс
Отже, розгляд тeорeтичноï реконструкций нел1н1йних феномен1в мае сенс проводити в широкому контекси наукового дискурсу. На користь цього п1дходу св1дчить i зростання значення науковоï комушкацп в рамках м1ждисципл1нарних проектв, типових для комплексних задач нeлiнiйноï науки при досл1дженн1 складних людиновишрних систем: еколоичних, технолоичних, медико-бюлоичних та 1нших. Щкаво, що серед еп1стемолог1чних моделей сучасного наукового дискурсу пре-валюе дескриптивний еволюц1йний п1дх1д, що прийшов на зм1ну пре-скриптивним ращонально-нормативним моделям, типовим для пeршоï половини ХХ столпгя. Цей п1дх1д ор1ентований не на формулювання норм, як1 мають регулювати процеси досл1дження, а на опис реальних практик науки.
Одним 1з перших крок1в в такому п1дход1 стала концепц1я наукових парадигм Т.Куна. Вона знаменувала собою в1дмову в1д пошук1в ун1вер-сальноï мeтодологiï i визнавала р1зноман1тн1сть методолоичних наста-нов у р1зних парадигмах. Б1чним ефектом такого розгляду став реляти-в1зм, пов'язаний 1з несум1рн1стю парадигм. Пол Фейерабенд також не уникнув релятив1зму, наполягаючи на несушрноси наукових теор1й. Зате його роботи показали, що ця несушршсть мае в свош основ1 пев-не розум1ння значення наукових терм1н1в. Мова йде про те, що в анал1-тичнш традицп штенсюнал, пов'язаний з терм1ном, визначае в1дпов1д-ний йому екстенсюнал. Сильно оГрублюючи, можна сказати, що зм1ст поняття визначае його об'ем. А якщо зважити на те, що зм1ст поняття асоц1ювався з визначенням його суб'ектом, то значення терм1шв р1з-
них теорiй чи парадигм повнiстю визначались теоретичним контекстом i не могли бути зютавленими. Критика такоï теорiï значення, зокрема Г.Патнемом (Патнем, 1978), видлення з усього масиву значень шен, назв природних видш i таке iнше, створило можливосп уникати реля-тивiзмy. Такого релят^зму уникла концепцiя iсторичних типiв науко-воï рацiональностi, створена академжом В.С.Стьопшим, оскiльки вона з самого початку базувалась на iншiй традицiï - традицп дiяльнiсного пiдходy до науки, що базувався на врахyваннi практичноï дiяльностi, за-нyреноï в кторичний культурний контекст.
На вивчення реальноï практики науки спрямованi i так зваш case studies. До вивчення такоï реальноï практики спрямований i сощолоич-ний поворот у фшософп науки, зокрема пiдходи, що вивчають науку в ïï зв'язках з технолопями та соцiальною зyмовленiстю ïï розвитку (Латур, 2013). Соцiологiчний пщхщ е одним з варiантiв натyралiзованоï епсте-мологп (Бiлоyс, 2013). При цьому зшмаеться дихотомiя iнтерналiзмy та екстерналiзмy, активно дослiджyються посередники мж природою i сус-пiльством (Латур, 2006). 1ншим напрямом натyралiзованоï етстемологп е еволюцiйна епiстемологiя (Комар, 2009), яка виступае епктемолоич-ним шдГрунтям сучасних когнiтивних дослiджень (Нестерова, 2015). Когштивютика пов'язана з апеляцiею до едносп природничих та гума-штарних дослiджень засад когнiтивних здатностей людини, до нейрофь зiологiï, нейропсихологп, нейролшгвютики та навiть нейроекономiки.
Еволюцiйна епютемолоия користуеться i синергетичними образами, розглядаючи щею як атрактор в середовищi наукового знання (Князева, 2012: 642-663). Погляд еволюцiйноï епiстемологiï в цьому випадку ви-ходить з абстрагування вiд конкретних сyб'ектiв пiзнання. Але самоор-ганiзацiя постнекласичного знання може бути розглянута i з iншоï точки зору. Я маю на yвазi самоорганiзацiю в середовищi наyковоï комyнiкацiï, особливо коли йдеться про полщисциплшарш наyковi спiвтовариства, якi складаються при намаганнi розв'язати складнi комплексш пробле-ми. При цьому ми виходимо на такий аспект феномену науки, як кну-вання ïï в якосп соцiального iнститyтy.
Самооргашзашя нелiнiйноï науки
Свого часу Мераб МамардашвЫ (Мамардашвили,1982) вiдзначив наявнiсть постiйноï та неyникноï напруги мiж юнуванням науки як до-слiдницькоï дiяльностi та як феномену культури. Справа в тому, що наука як культура вщтворюе своïх носив, навчання наступного поколiння вчених вщбуваеться на основi вже досягнутих результатв, дослiдницька ж дiяльнiсть спрямована на отримання нового знання. 1снуе напруга i
мiж дослiдницькою дшльтстю та соцiальними iнститутами, спещаль-но органзованими, щоб 11 здiйснювати. Ця напруга особливо добре в1д-чуваеться вченими, працюючими на передньому фронта науки, коли у сво!х заявках на гранти, вони намагаються втиснути нову тематику сво!х досл1джень у прокрустово ложе перел1к1в наукових дисциплш. У постнекласичн1й науцi, яка вивчае складш людиновим1рн1 системи i користуеться трансдисципл1нарними методолог1ями, це виражено особливо чггко.
Ця суперечнють м1ж новп-нктю досл1дницько1 д1яльност1 та сталктю 1нстигущонал1зовано1 науки кнувала 1 на б1льш ранн1х етапах наукового розвитку. Тому при вс1й органзованосп наукових 1нститут1в у дисципль нах 1 навпъ кваз1дисципл1нах мщдисциплшарного штибу (на кшталт бюф1зики, ф1зично! х1м111 таке 1нше) самооргашзац1я наукового сшвто-вариства завжди доповнювала цю орган1зац1ю.
Таку самоорганзацда наукових сп1льнот ми спостериаемо 1 в про-цес1 сучасно! науково! революцп та навггь беремо в н1й участь. Украш-ське синергетичне товариство самоорганзувалось у травш 2002 року, об'еднавши вчених, яю застосовують синергетичну методолог1ю у р1з-них сферах гуманггаристики, та ф1лософ1в науки, що розробляють ф1ло-софсью засади ще! методологи. Шзнше, в 2010 рощ наша сп1льнота стала колективним членом Центру вивчення юбернетичних та системних наук Берталанф1, який також е громадською органзащею, себто формою самоорганзацп вчених. I це не поодиною приклади. 1снують м1ж-народн1 м1ждисципл1нарн1 орган1зац11 вчених, що застосовують синергетику при вивченш самоорганзацп в складних системах бюлоичних, еколоичних, сощальних, освпшх. Деяю з цих органзащи1 органзували у 2003 рощ у Вщш конференщю, у якш 1 члени нашого товариства брали участь. На ц1й конференций був присутн1й 1 виступав з допов1ддю Герман Гакен, засновник синергетики.
Динам1чна комун1кативна активн1сть самоорган1зованих наукових сп1льнот сприяе ще одн1й форм1 самооргатзаци знання. Я маю на уваз1 так зван «мозков1 штурми», коли у безпосередньому сп1лкуванн1 учас-ник1в обговорення конкретних наукових проблем народжуеться !хне р1-шення, виникають 1де!, яю не можна приписати тому, хто !х висловив, бо вони в певному сенс1 е проявом «колективного розуму» тако! сп1льноти.
1 Society for Chaos theory in Psychology and Life Sciences. http://www/ societyforchaostheory.org
Societa' Italiana caos e Complessita (SICC) http://www.stst.unipd.it/sicc Wissenschaftiche Gesellschaft: Dynamyk -Komlexitat-menschliche Systeme. http:// www.scienceoofcomplexity.org
Я мала щастя переживати подiбнi моменти у моему науковому житп та описувати ix (Добронравова, 2009: 303-311).
Отже, дивним, а може, й природним, чином усе зб1гаеться i перегу-куеться у взаемн1й вiдповiдностi: дескриптивнiсть нел1н1йного теоретичного знання про самооргатзащю, нел1н1йнiсть ютини як процесу в епiстемологiчниx засадах постнекласичноi науки, дескриптивнiсть етс-темолоичних моделей сучасного наукового дискурсу, комун1кативний вим1р самоорганiзац1i постнекласичного знання та постнекласичноi науки. Можливо, це i е св1дченням зростання методологiчноi св1домост1 постнекласичноi нелiн1йноi науки, коли ф1лософсью засади метод1в наукового досл1дження в1дпов1дають його предмету.
Лггература:
1. Бшоус Т.М. (2013) Натурал1зм у сучасн1й фшософи науки: когттивт засади (PDF) // Науковий в1сник Черн1вецького ун1верситету. Фшософ1я. - 2013. -Вип. 663-664. - С. 246-252.
2. Гуссерль Э. (1992) Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменоло-пя! // "Вопросы философии", №7,1992. - С. 136-176.
3. Данилов Ю. (2003) Фрактальность. http://kirsoft.com.ru/freedom/KSNews_271. htm
4. Добронравова И.С. (1990) Синергетика: становление нелинейного мышления, Киев: «Лыбидь», 1990. - 150 с.
5. Добронравова 1.С. (1999) Норми наукового дослщження в нелшшному природо-знавств1 // «Фшософська думка», №4, 1999. - С.36-48.
6. Добронравова И.С. (2004) Синергетика как общенаучная исследовательская программа // Синергетическая парадигма. Когнитивно-коммуникативные стратегии современного научного познания. М.: «Прогресс-Традиция». - 559 с. -С.78-87. http://www.philsci.univ.kiev.ua
7. Добронравова И.С. ( 2009) Постнеклассическая рациональность и философские основания синергетической методологии // Постнеклассика. М. «М1ръ. -671с. - С. 296-314.
8. Добронравова И.С. (2014) Практична фшософш постнекласично'1 науки про на-укову 1стину та людську свободу // Фшософ1я освгги. Philosophy of Education, № 2, 2014/ - C. 224-234.
9. Кант И. (1993) Пролегомены... М.: «Прогресс», 1993. - 237 с.
10. Князева Е.Н. (2012) Нелинейно-динамический подход в эпистемологии // Эволюционная эпистемология. Москва-Санкт-Петербург: Центр гуманитарных инициатив. - 704 с.
11. Комар О.В. (2009) Гумашзацш науки чи натурал1зацш фшософи? // Науковий в1-сник Чершвецького ушверситету : зб. наук. пр. - Чершвщ : ЧНУ, 2009. - Вип. 466-467: Ф1лософ1я. - С. 82-86.
12. Кримський С.Б. (2008) Запити фшософських смисл1в // Кримський С.Б. П1д сигнатурою Софи. Кшв: Видавничий д1м «Киево-Могилянська академ1я», 2008. - 718с. - С. 441- 718.
13. Латур Б. (2006) Нового Времени не было. Санкт-Петербург.: Издательство Европейского университета. - 240с.
14. Латур Б. (2013) Наука в действии. Санкт-Петербург: Издательство Европейского университета. - 414 с.
15. Мамардашвили М.К. (1990) Идея преемственности и философская традиция // Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. М.: «Прогресс», 1990. - 366 с. - С. 91-99.
16. Мамардашвили М.К. (1982) Наука и культура // Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. М.: «Прогресс», 1990. - 366с. - С. 337-356.
17. Нестерова М.А. (2015) Когнитивистика: истоки, вызовы, перспективы. Сумы: Университетская книга. - 334 с.
18. Пайтген Х.-О., Рихтер П.Х. (1993) Красота фракталов: Образы комплексных динамических систем - М.: Мир, 1993. - 176 с.
19. Патнем Х. (1978) Как нельзя говорить о значении // Структура и развитие науки. М.: Прогресс. - 487 с. - С.396-418.
20. Степин В.С. (1989) Наука и ценности техногенной цивилизации // Вопросы философии, №10, 1989. - С. 3-18.
Ирина Добронравова. Дескриптивность нелинейного теоретического знания и самоорганизация нелинейной науки
Соответствие между дескриптивностью нелинейного теоретического знания и дескриптивностью эпистемологических моделей в основаниях самоорганизующейся нелинейной науки демонстрирует становление адекватного методологического сознания в сфере нелинейных исследований. Это означает пересмотр эпистемологических оснований нелинейной методологии, в частности, понимание научной истины как нелинейного процесса. Самоорганизующиеся системы выбирают случайным образом вариант их нелинейной динамики. Теория предсказывает разветвление в точках бифуркации графиков решений нелинейных уравнений. Реализация системой одной из возможностей, выраженных определенным решением, не означает, что другие решения не были научной истиной. Теоретическое объяснение определенного состояния нелинейного процесса является реальной необходимостью, включающей информацию о выборе в точке бифуркации. То есть это теоретическое описание определенного варианта самоорганизации. Интересно, что наука о самоорганизации сама по себе является самоорганизующейся, дополняя дисциплинарную организацию самоорганизацией междисциплинарных сообществ ученых.
Ключевые слова: дескриптивность, нелинейное теоретическое знание, самоорганизация, нелинейная наука.
Iryna Dobronravova. Descriptiveness of Nonlinear Theoretical Knowledge and Self-Organization of Nonlinear Science
Correspondence between descriptiveness of nonlinear theoretical knowledge about self-organizing phenomena and descriptive epistemological models in foun-
dations of self-organizing nonlinear science demonstrates the becoming of adequate methodological consciousness in the sphere of nonlinear studies. It means the revision of epistemological foundations for nonlinear methodology, specifically the understanding of scientific truth as nonlinear process. Self-organizing system choices by chance one of its nonlinear dynamic's variant. Theory predicts the branching in bifurcation points of graphs of nonlinear equations solutions. Realization by system one of the possibilities, expressed by the solution, does not mean that other solutions were not the scientific truth. Theoretical explanation of realized state of nonlinear process is real necessity, which includes information about choice in bifurcation point. So, it is theoretical description of certain variant of self-organization.
It is interesting that science of self-organization is self-organizing itself, complementing the disciplinary organization by self-organizing interdisciplinary communities of scientists.
Keywords: descriptiveness, nonlinear theoretical knowledge, self-organization, nonlinear science.
Добронравова 1рина Серафимпвна - доктор фшософських наук, профе-сор, заввдувач кафедри фшософи та методологи науки, Кшвський нащо-нальний ушверситет шеш Тараса Шевченка, Президент Укра'шського си-нергетичного товариства, член Центра системних дослщжень шеш Людвпа Берталанфi (Ввдень, Австрш).
E-mail: dobronra@ukr.net
Iryna Dobronravova, Dr habil. in Philosophy, Professor, Chair of Philosophy and Methodology of Science, Kyiv National Taras Shevchenko University, President of Ukrainian Synergetic Society, member of Bertalanffy Center for the Study of Systems Science(Vienna, Austria).
E-mail: dobronra@ukr.net
